четвер, 31 липня 2014 р.

Шановні читачі!
З 4 по 14 серпня 2014 року в  Центральній дитячій бібліотеці проходитимуть безкоштовні курси англійської мови для дітей віком 9-10 років. Початок занять щоденно о 12.00 год.
Курси проводитиме викладач англійської мови  ТНЕУ  Онищук Марія Іванівна.
           
          Запрошуємо усіх бажаючих.

вівторок, 15 липня 2014 р.

Їй 12 і вона не знає ким хоче стати…

Є у мене знайомий, який любить розповідати, як йому - талановитому художникові - батьки загубили кар'єру. У них не знайшлося грошей, аби відправити його навчатися в Мілан. Він часто розповідає про свою участь у міжнародній виставці дитячого малюнка, про премію, про запрошення з міланської школи  живопису. Але при цьому за останні 20 років не написав жодної картини... Ще є знайома, яка звинувачує батьків у тому, що в дитинстві її не віддали до мовної  школи, а без знання мови її тепер не беруть на престижну посаду. Хоча, що заважає їй у 35 років вивчити англійську? Було б бажання…

А тато продовжує скаржитися на дочку: - Вона навіть нічим серйозно не займається! Вона кинула фігурне  катання і пішла на танці! Потім кинула танці і пішла у художню школу. Я зміг би з цим змиритися, але ж вона тепер і малювання закинула! Вона притягнула додому гітару і бренькає  на ній другий день!
Як же вона зрозуміє, що їй подобається, якщо не пробуватиме нове? 

Рідко хто одразу знаходить своє покликання. Навіть дорослі люди часом задумуються: «А чи тим я займаюся?» — і змінюють професію. 

У дочки зараз провідний вид діяльності - спілкування. Вона вчиться заводити знайомства, будувати стосунки, обирати друзів, виявляти симпатії, завойовувати авторитет, вирішувати конфлікти, обстоювати свою думку - це необхідні життєві навички. І не тільки для кар'єри. Адже їй ще сім'ю створювати...
Бувають у практиці психолога «нетерапевтичні» випадки... Неможливо зробити дочку такою, якою її хоче бачити тато... Можна тільки порадити татові перестати пресувати дочку, спрямувати енергію на досягнення своїх цілей, надихати дочку власним прикладом. Тому що насправді не так важливо, що ми говоримо дітям повчальним тоном. Важливо те, що ми самі робимо й у що віримо. А дівчинці у 12 років дуже важливо, щоби тато поважав її інтереси, знав її друзів, радів її успіхам, втішав при невдачах, підтримував у починаннях і любив. Любив просто так, а не за якісь цілі й заслуги.

Вести розмови про майбутню професію - це добре. Це розвиває світогляд. Знайомство з  різноманіттям професій є навіть у програмі дитячого садка. Дитина навіть може «визначитися», але потім 10 разів передумати - і це також нормально... «Потрібно було сказати татові, що я у 12 років дуже цілеспрямова - но збиралася стати ветеринаром...»

Життя не стає простішим. Жодних гарантій ніхто нікому ні в чому не дає. Дорослі люди це остаточно зрозуміли і з тривогою дивляться на своїх дітей: як ти виживатимеш, чи не звалишся на узбіччя життя? Чого хочуть батьки для дітей? Вони хочуть, аби діти виросли життєздатними. 



Частенько батьки самі обирають професію своїм дітям, і буває, що вони не дослухаються до думки дітей. Як вони міркують? Дитина поки не розуміє через малий вік, як важливо мати стабільний шматок хліба з маслом. Для цього найвірніше - здобути таку освіту, яка забезпечить роботою в офісі солідної контори, стабільний оклад. «Вирішено! Будеш адвокатом».

Добре, якщо дитина внутрішньо не відштовхує такий вибір, зроблений батьками. А якщо вона геть не схильна до такої роботи? В результаті дочка, яку насильно заштовхнули в професію, виростає млявим юристом, не здатним читати юридичні документи, без уміння вирішувати навіть найлегші фахові завдання.
Часто до мене на прийом приходять жінки-бухгалтери. Вони приходять тоді, коли вже стало їм геть нестерпно: одягатися як бухгалтер, розмовляти як бухгалтер, дивитися у монітор із цифрами і сидіти на місці вісім годин підряд. На запитання, хто обирав фах, відповідають: «Мама сказала, що це професія якраз для жінки, і гарантований заробіток дає».

Життя показує, що професію краще обирати не лише головою, а й усім своїм єством. Сучасна людина ходить на роботу не просто заради грошей. Вона хоче отримувати від роботи задоволення.

Обираючи професію, думати насамперед про зарплату, - це, можливо, й раціонально. Але не розумно. Навіть якщо цій справі віддано вже роки, гроші, надії батьків.
Дитина повинна мати досвід спротиву батькам, досвід суперечок з батьками. Дайте можливість синові або доньці перечити вам по суті. І добре, якщо батьки дають синам і дочкам таку можливість - мати свою думку, відмінну від їхньої, батьківської. 


Аби м'якше пережити період вибору фаху, слід починати спостерігати за дитиною від самого народження.
Спостерігайте за дитиною, за кожним її проявом - від самого народження. Якщо вона щось любить робити і постійно це робить, думає про це, отже, ці дії приносять їй задоволення. Ці дії можуть стати частиною майбутньої улюбленої справи. Наприклад, якщо ваш син чи донька полюблять «пхати носа в чужі справи», то слід подумати, наприклад, про професію журналіста, психолога, адвоката.
Схильності дитини виявляються у грі. З дуже раннього віку. Поважайте будь-яку повторну дію вашої дитини. Саме мовою цих дій говорить Покликання вашої дитини.
Будь-яка професія складена, як мозаїка, з різних умінь і дій. Але привабливою професія, наприклад лікаря може стати для дитини просто через якийсь симпатичний приклад або з іншої таємничої причини. Не все людина здатна усвідомлювати.


 Якщо що-небудь робити лінь, отже, людина в цьому не бачить смислу для самої себе. У неї на цікавий, здавалося б, предмет не піднімаються руки і заплющуються очі. Отже, ваша дитина талановита в іншому. А що, якщо дитина виявляє інтерес до професії, яка здається вам недостойною, нецікавою?
Батьки, дозвольте їй зробити свій вибір! Майте на увазі, що тягнути мішок із нелюбою справою - дуже важко. Навіть якщо цій справі віддано вже роки, гроші, надії батьків. Не варто сміятися з вибору вашої дитини. Щирий вибір дає сили до досягнення, а отже, принесе їй щастя.   Спостерігайте: за що хвалять дитину в школі, у дитячому садку, за що її сварять (те, за що її сварять, також може бути частиною дарування), що виходить легше за все, чим хочеться весь час займатися, про що вона любить говорити, про що часто запитує. 

пʼятниця, 11 липня 2014 р.

12 липня - Петра і Павла

Апостоли Петро і Павло особливо шануються серед віруючих. Саме ці учні Ісуса Христа після його смерті й воскресіння почали поширювати вчення Євангелія серед людей.
День святих апостолів Петра і Павла спочатку ввели в Римі. Римські єпископи вважаються наступниками Петра. Звідси свято і поширилося в інших християнських державах. Як відомо, апостол Петро (народжений Симон) займався риболовлею. Його разом із братом Андрієм закликав Ісус Христос. Петро отримав місію — заснувати церкву Христа, йому вручили ключі від небесного царства, тобто реальну юридичну владу в церкві. Після свого воскресіння Ісус з'явився найперше саме Петру.
Віруючі вважають Петра головним із апостолів, а Павла — першим письменником-християнином, чиї роботи дійшли до наших часів. Йому приписують 14 послань Нового Завіту.
День святих апостолів Петра і Павла відзначають на честь людей, які прийняли мученицьку смерть. Павло був жорстоко обезголовлений, а Петро розіп'ятий вниз головою, оскільки сам Петро сказав, що не гідний такого ж розп'яття, як Ісус.
Вони віддали життя за віру не в одному місці і не однаковим способом, але вони віддали життя за віру, і це їх єднає навіки.

четвер, 10 липня 2014 р.

Основи виховання. Поради батькам



1.Ніколи не жалійте дитину через те, що вона не така, як всі.
2.Даруйте дитині свою любов та увагу, однак не забувайте про інших членів родини, котрі її теж потребують.
3.Не дивлячись ні на що, зберігайте позитивне уявлення про свою дитину.
4.Організуйте свій побут так, щоб ніхто в сім'ї не відчував себе «жертвою», відмовляючись від свого особистого життя.
5.Не відгороджуйте дитину від обов'язків і проблем. Вирішуйте всі справи разом з нею.
6.Надавайте дитині самостійності в діях і прийнятті рішень.
7.Слідкуйте за своєю зовнішністю. Дитина повинна гордитись  вами.
8.Не бійтесь в чомусь відмовити дитині, якщо вважаєте її вимоги надмірними.
9.Частіше розмовляйте з дитиною. Пам'ятайте, що ні телевізор, ні радіо не замінять їй вас.
10.Не обмежуйте дитину в спілкуванні з ровесниками.
11.Частіше звертайтесь за порадами до педагогів та психологів.
12.Більше читайте, і не лише педагогічну літературу, але й художню.
13.Звертайтесь до родини, в яких є діти. Передавайте свій досвід і переймайте чужий.
14.Пам'ятайте, що дитина коли-небудь подорослішає і їй доведеться жити самостійно. Готуйте її до майбутнього життя. Говоріть з нею про нього.

Поради  батькам першокласників

«Від п 'ятирічної дитини до мене тільки крок, 
від новонародженого до п 'ятирічного — страшна  відстань».

Л.Толстой



1. Любіть дитину. Не забувайте про тілесний контакт з дитиною. Знаходьте радість у спілкуванні з дітьми. Дайте дитині місце в сім'ї.
2. Хай не буде жодного дня без прочитаної книжки.
3. Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мову. Цікавтесь справами і проблемами дитини.
4.Дозвольте дитині малювати, розфарбовувати, вирізати, наклеювати, ліпити.
5. Відвідуйте театри, організовуйте сімейні екскурсії по місту.
6. Надайте перевагу повноцінному харчуванню дитини, а не розкішному одягу.
7. Обмежте перегляд телепередач до 30 хвилин.
8.Зверніть увагу на те, що діти мають інформацію на тему інтиму. Не дайте темі бути домінуючою.
9.Привчайте дітей до самообслуговування і формуйте трудові навики і любов до праці.
10.Не робіть з дитини лише споживача, хай вона буде рівноправним членом сім'ї з своїми правами і обов'язками.


Поради  батькам, дітей підліткового віку  


 «Ваша власна поведінка – найвирішальніша річ. Ви думаєте, що виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте чи наказуєте її. Ви виховуєте її кожну мить Вашого життя, навіть тоді, коли Вас немає вдома.»                                             А.С.Макаренко
 «Доросла людина повинна бути не «господарем», головою, який все знає і в усьому правий, а товаришем, який разом з дитиною пізнає істину і відрізняється від дитини тільки тим, що доросліший і досвідченіший»                 Г.Пилипчук.

1. Любіть дитину не за те, що вона розумна чи красива, а лише за те, що вона ваша рідна дитина.
2.Головне новоутворення підліткового періоду — відкриття своєї індивідуальності, свого «Я».
3.Починається перебудова організму — дитина стає імпульсивною, з'являється негативізм, часта зміна настрою, суперечки із ровесниками, бунт проти батьків.
4.На дітей обрушується криза, пов'язана із бажанням самостійності, відокремленості від батьківської опіки і страхом перед невідомим дорослим життям.
5.Зростає дух незалежності, який робить стосунки підлітка в сім'ї, в школі дуже напруженими.
6.Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується із збільшенням самоконтролю і початком свідомого самовиховання.

7.Підліток дуже чутливий, вразливий і легко піддається впливам, як позитивним, так і негативним.
8. Підвищений рівень тривожності.
9.Внутрішній світ дитини ще не має стабільності, тому батькам не бажано залишати своїх дітей без розумного нагляду.
10.Розширюється спілкуваня.
11.Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.
12. З'являються нові авторитети.
13.Недоліки і протиріччя в поведінці близьких і старших сприймаються гостро і хворобливо.
14.В батьках хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.


понеділок, 7 липня 2014 р.

8 липня - День родини


"Родина, родина - це вся Україна" - співав відомий виконавець Назарій Яремчук. Родина - вища цінність традиційного суспільства, яка уособлює в собі кохання, хатнє вогнище, продовження роду, зв'язок із рідною землею. Також родина традиційно вважається осередком суспільства, тому будь-яка влада зацікавлена у зміцненні родинних зв'язків, бо тільки міцна та заможна родина здатна виховати свідомість громадян. 

Бесіди із старшокласниками про шлюб, сім’ю і дітей


Я гадаю, що всі ви сподіваєтеся одружитися по любові. Мета моєї сьогоднішньої розповіді - це поділитися з вами однією дуже важливою істиною. Я  не побоюся сказати, що незнання цієї істини є причиною майже всіх розлучень. Яка ж ця істина?  Одружитися по любові - неможливо! Аби мені показати вам, чому це неможливо, необхідно домовитися про терміни. Тому я насамперед спробую пояснити, що маю на увазі під словом «любов». 

Існують два основні поняття, які характеризують два різні типи стосунків між чоловіком і жінкою. Це «любов» і «закоханість». Розглянемо кожне з цих понять детальніше. Наведу  кілька типових ознак закоханості.

Перша. Закоханість часто є виявом егоїзму. Наприклад, кожному автомобілістові хочеться мати гарну машину. Якщо поставити перед людиною цілий ряд автомобілів і сказати: «Обирай!», - звісно ж, вона вибере найпотужніший, найкрасивіший і найзручніший. 
Приблизно така сама логіка діє при закоханості. Молодий чоловік заходить у клас, кидає погляд на всіх своїх однокласниць, обирає найкрасивішу. 

Запитаймо себе: чи може таке почуття бути основою для справжньої міцної сім"ї? Скоріш за все, ні.  Наприпад, щасливий власник «600-го Мерседеса» після повороту на сільську дорогу на  першій вибоїні починає заздрити щасливому власникові джипа, який щойно промчався повз нього. Врешті людина доходить висновку, що машин їй потрібно багато, і різних. Якщо гаманець дозволяє, то людина заводить одну машину для міста, одну для села і невеличку вантажівку для перевезень. Так само і при закоханості.  Одну обере як   чудову господиню. З другою можна буде піти до ресторану, тому що в неї розкішна зовнішність, а з третьою «дружиною» можна сміливо йти на виставку, в оперу чи на балет,  тому що вона легко відрізнить Ван Гога від Гогена і Дебюссі від Шопена.


Друга. У зовнішності чи характері людини, в яку закохуються, як правило, є певна  особлива риса, яка, власне, і підкорює  серце закоханого. У найзвичнішому випадку це красиве обличчя чи фігура. У більш піднесеному варіанті це розум, веселість характеру тощо. Але в будь-якому випадку закоханий закохується у щось.
Але чи може  таке почуття бути основою істинного шлюбу? Навряд. Зовнішність може змінюватися. Якщо дівчина у 15 років фарбується, щоби мати доросліший вигляд, то у  20 років її шкіра виглядатиме  на всі 25. 

Отже, молодий чоловік підкорений приголомшливою зовнішністю дівчини  одружується з нею, а через якийсь час подивлятиметься убік, оскільки жінка вже дещо зблякла, а навколо безліч дівиць, які ще виблискують своєю красою.

Навіть якщо людина закохується не у зовнішність, а, наприклад, у блискучий розум, чудові манери тощо, все одно у цьому почутті буде певна ненадійність.
Розум також можна втратити. Людина потрапляє в автокатастрофу, зазнає струсу мозку. Невже після цього можна з чистою совістю розлучатися з нею? 

Третя ознака закоханості - це палкість почуттів. У дорослої сімейної людини сам вигляд закоханої пари вже викликає легку усмішку. З одного боку, як зворушливо й уважно залицяється Він, як елегантно приймає залицяння Вона, а з іншого боку зрозуміло, як це ще далеко до справжнього почуття.

Микола Васильович Гоголь, будучи православною людиною, чудово знав про один закон духовного життя: глибина переживання, внутрішня сила почуттів ніяк не залежать від сили їхнього зовнішнього вияву. Цьому присвячено ціле оповідання великого письменника - «Старосвітські поміщики».

Істинне почуття, як правило, виглядає тихо, скромно, непримітно. Зовнішня запальність, скоріш за все, свідчить про нестачу внутрішнього переживання, коли всі сили йдуть на зовнішнє.

Трохи поговоривши про закоханість, необхідно приступити й до кохання. Спробую назвати бодай кілька важливих ознак істинної любові.

Першою дуже важливою рисою кохання можна  назвати вічність. Усе, що не може бути вічним, не має права називатися любов'ю. Істинний шлюб повинен бути вічним. Багато хто, мабуть, чув про те, що у Церкві немає розлучень. В ідеалі вірність своєму чоловікові бережуть все життя, навіть після смерті одного з подружжя.

Звісно, не кожен, овдовівши молодим, може більше не одружуватися, тому в Церкві допускаються повторне вінчання. Але другий шлюб розглядається уже як поблажливість до немочі людини.


 Друга  важлива ознака кохання паралельна другій ознаці закоханості. Якщо закоханість  закохується за щось, то кохання кохає  ні за що.
Можна сказати, що ми любимо маму за те, що вона нас народила, чи свою дитину за те, що ми - її батьки. Але це не так. Є прийомні діти, яких люблять не менше за своїх.
У Церкві є чітка система підрахунку ступенів спорідненості. Наприклад, між матір'ю і дитиною перший ступінь спорідненості, між онуком і бабусею - другий, між братом і сестрою - також другий. Який же ступінь спорідненості між чоловіком і дружиною? Церква говорить, що між чоловіком і дружиною нульовий ступінь спорідненості. Що це означає? Ми - одне тіло. Моя дружина (чоловік) - це частина мене. Років двісті-триста тому розлучення було немислимим. Зараз наша мораль впала настільки, що подружжя легко кидає одне одного. Якщо справа піде так далі, то незабаром люди розлучатимуться зі своїми діти. Наприклад, уже зараз існує таке явище, як розусиновлення, коли подружжя, всиновивши дитину, через певний час приводять її назад. А скільки зараз безпритульних дітей при живих батьках, яким начхати на своїх дітей?


Поки людина для тебе чужа, єдине, що ми можемо у ній розгледіти, - це її зовнішність. «По одежі людину стрічають, а по розуму проводжають». Близьких, рідних людей ми ніколи не оцінюємо за їхньою красою. Ми бачимо одразу рух їхніх душ. Перша ознака того, що ми покохали людину, - це те, що ми перестаємо помічати її зовнішність.



Третя ознака істинної любові - це готовність до самопожертви. Істинна любов немислима без жертовності. Але що це таке? Самопожертва - це коли людина відмовляється від чогось свого, але обов'язково робить це заради іншої людини. 
Життя складається, як правило, з дрібних проявів нашої жертовності. Наприклад, цілий день батько сімейства стояв біля верстата і думав тільки про те, як він прийде додому і розслабиться перед екраном телевізора, дивлячись футбольний фінал. Він відчиняє двері додому і...«Любий, сходи, будь ласка, по хліб, поки я смажу курку, потім винеси сміття, відро вже переповнене, і візьми із садка Олексійка». Всі ці справи встигнеш закінчити лише за п'ять хвилин до кінця матчу. Так от: не обуритися, не зірватися, а зробити все, що потрібно для сім'ї, - це також самопожертва. З таких щоденних «дрібниць» і складається сімейне життя.

Тепер, після того, як ми трохи розібралися з термінологією, спробую дати визначення кохання між чоловіком і жінкою. Отже, кохання подружжя – це єднання двох людей, яке народжується у шлюбі і зростає упродовж 10-15 років спільного життя. 
За такого визначення кохання, думаю, вже ні в кого не буде заперечень проти того висловлювання, яке було зроблено на початку нашої розповіді. Одружитися по любові у принципі неможливо, адже любов народжується тільки у шлюбі, тільки після одруження, і виявляється в усій своїй силі тільки після тривалого часу.


Ми кидаємо у землю яблучне зернятко і не приходимо збирати врожай через місяць, а упродовж кількох років доглядаємо дерево і тільки тоді дожидаємося плодів.


пʼятниця, 4 липня 2014 р.

Українські звичаї і традиції. Свято Івана Купала

День Купала, який припадає на 7 липня, збігається з літнім сонцеворотом. У давніх слов'ян Дажбог — бог Сонця — був найшанованішим серед інших міфологічних святих. Наші пращури вважали, що саме він дарував життя на Землі. Відтак Сонце було прообразом свого покровителя, а тому його річний цикл збігався з певними ритуальними дійствами. Одне з них — Купало. Основним стрижнем, довкола якого відбуваються дійства, є купальський вогонь, котрий мав горіти цілу ніч. Для цього парубки заздалегідь заготовляли хмиз. Зладнавши з соломи, рогози або дубців козубок, тягли його селом, і кожен господар мав подарувати «на розпал» будь-яку вийшлу з ужитку річ чи кілька ломаччин. Зібране в такий спосіб відвозили на леваду, де була річка чи ставок, і складали в купки. Тут, власне, й відбувалося дійство.
Окрім купальського вогню, зі святом пов'язані два найголовніших персонажі — власне Купало і Марена. Досі нема чіткої думки щодо їх походження. Марена й Купало — основні дійові особи обряду. Напередодні, себто 6 липня, дівчата, зібравшись у лісі чи на луці, робили угайки опудало — Марену. Ляльку в зріст людини плели із соломи й вбирали наче живу: одягали вишиту жіночу сорочку, підв'язували плахту й фартуха, шию прикрашали намистом; на ноги взували сап'янці, а подекуди й каптур.
На Полтавщині Марену називали Марою (подекуди —Мариною). Біля Мари клали великий жмут жалкої кропиви й босоніж перестрибували через неї. Наприкінці дійства Мару несли до річки й топили, а віночки перед цим вішали на деревах, а дехто брав додому, щоб прилаштувати в хаті чи стайні як оберіг від нечистої сили. Як правило, хлопці намагалися знищити опудало приступом. Вони зненацька накидалися на дівочий гурт, одбирали ляльку, розривали її на шмаття чи топили у воді. Дівчата в цей час співали жалібливі пісні.


Хлопці в свою чергу готували інше опудало — Купала. Воно також нагадувало високу — в зріст людини — ляльку із соломи. Для цього робили тичку з перекладиною і обкручували її кулем. Поверх надівали штани, сорочку, бриля, до рук приправляли батога чи кия, голову прикрашали вусами та бородою. Нерідко, щоб опудалові надати виразніших форм, голову спеціально виліплювали з білої глини і засушували на сонці. Замість очей вправляли вуглини, а щоки розфарбовували яскраво-червоними барвниками.
Вчинивши «самосуд» над Мареною, гуртом йшли до Купала, який мав стояти неподалік на пагорбові й «спостерігати за діями». Біля нього лежав хмиз. Розпалити багатія годилося найміцнішому парубкові, котрого поважали в селі.
Це була кульмінаційна дія. Доки розгорався вогонь, хлопці й дівчата, взявшись за руки, ходили за сонцем навколо Купала. Після хороводу починалися ігри. Упіймавши котрусь з юнок, хлопці обливали її водою. Не відставали від них і дівчата, бо «негоже на Купала сухому бути».


Вважалося за честь кожному «очиститись вогнем» — тричі перестрибнути через нього. Якщо хлопець стрибнув найвище, то це віщувало гарний врожай у родині, найспритніше — здоров'я прибуде, а вскочить у вогонь — протягом року трапиться нещастя, зачепить ногою дрова — накличе в оселю нелад. Коли вдало перестрибнуть багаття юнак з дівчиною, то неодмінно пошлюбляться, і в злагоді проживуть свій вік. Тому ігрищам біля вогню надавали особливого значення. В них, крім молоді, брали участь чоловіки та молодиці.