понеділок, 15 грудня 2014 р.

 
Ой, хто, хто, Миколая любить: 19 грудня - День Святого Миколая Чудотворця
 
19 грудня, українці відзначають День Святого Миколая Чудотворця. Свято Миколая в Україні особливо шанується серед дітей. За традицією, в ніч з 18 на 19 грудня святий Миколай приносить дітям подарунки і кладе їх під подушку.

День святого Миколая (також Свято святого Миколая, у народі — День Миколи,
Зимовий Миколай) — це день святкування та вшанування пам'яті Святого Миколая у католиків та православних. Ті церкви, які дотримуютьсяюліанського календаря, відзначають свято
19 грудня за новим стилем (у 20-21 століттях), а ті, що дотримуються григоріанського календаря — 6 грудня.
   В Україні, за традицією, в цей день батьки вночі кладуть дітям подарунки під подушки, зберігаючи у таємниці свою причетність до подарунків, для того, щоб діти вірили у чудо, звершуване святим Миколаєм і вчилися милосердя в святого.
    В пам'ять про милосердя святого Миколая, в цей день відзначається Міжнародний день допомоги бідним.

Традиція дарувати подарунки
Згідно з переказами Миколай народився 270 рр. у грецькому місті-колонії Патара у провінції Лікія. Його батьки були багатими та глибоко віруючими християнами, котрі охрестили сина відразу після його народження, що було рідкістю на той час. Змалку Миколай був дуже релігійним та вирішив присвятити своє життя богослужінню.
  Святий Миколай був багатою людиною і дбав про бідних людей тих часів. Найбільш імовірно, що традицію подарунків пішла від відомого випадку, коли один збіднілий чоловік не міг забезпечити своїх трьох доньок приданим. За тамтешніми звичаями, вони не змогли б вийти заміж, і, якщо б їм не вдалося знайти роботу, то довелося б стати повіями. Миколай, у той час ще не єпископ, дізнавшись про це, вирішує скористатись батьківським спадком щоб зарадити біді. Протягом трьох ночей він пробирався до убогої хатини та щоразу закидав крізь вікно у кімнату, де ночували сестри, шмат золота — на придане для кожної з дочок. Крім того, святий Миколай бажав, щоб ті три дочки не знали хто їм закидав це золото.
    За цим прикладом батьки почали таємно класти подарунки своїм дітям, які вірили, що це — подарунки від святого Миколая.
   Ймовірно, ця традиція пішла з середньовічної Німеччини, де напередодні свята батьки презентували дітям новий зимовий одяг. З часом це почали робити таємно, вночі, щоб діти вірили в чудеса святого. Згодом почали також дарувати ласощі: горіхи, сухофрукти та особливі солодкі хлібці з сушеними грушами; шкільне приладдя, іграшки, які клали в нові чи начищені та поремонтавані старі черевики, які ставили поблизу камінів, чи у панчохи, які вішали на каміни. Діти вірили, що святий саме через камін закидає в дім подарунки. Неслухняних дітям клали в'язку різок. Вважалося, що імена тих хто гідний чи не гідний подарунка записувалися в Золотій книзі, якою володів святий Миколай. Діти також часто вірили, що Миколай приходить зосликом, який допомагає йому. Тому вони клали поруч зі своїм взуттям моркву для нього. Вважалося, що віслюк веде свій рід від осла, на якому Ісус Христос святково в'їжджав у Єрусалим напередодні Розп'яття.


В деяких країнах Миколай має також інших супутників.
 У Австрії напередодні свята містами бігає чортівня, яку
 згодом, розганяє святий
Миколай, вирушаючи
 роздавати подарунки.
 В Чехіївірять, що святого супроводжують чорт і ангел: кожен з них має книгу, де занотовуються добрі і погані справи дитини, на основі яких святий вирішує, чи гідний малюк подарунків. ВГолландії діти вірили, що святитель щороку приїжджає в Роттердам на кораблі з Іспанії, яка уособлювала «теплі країни». Миколай в'їжджав у місто на коні у супроводі «Чорних Пітів» — помічників-негренят, — у червоному облачанні католицького єпископа й з єпископською палицею, і, їздячи країною, дарував подарунки. Сьогодні на основі цієї легенди щороку відбувається театралізоване дійство. З часом діти почали писати листи святому, в яких перелічували добрі справи, просили пробачення за погані і писали, який саме подарунок хочуть отримати.
З Німеччини звичай
розповсюдився на сусідні
країни — Австрію,
Нідерланди, Чехію, Словаччиину, Польщу, звідки він, ймовірно, перейшов на українські землі. Це підтверджується тим, що в Україні звичай класти дітям подарунки під подушку зберігся передовсім на Правобережній Україні, яка свого часу перебувала під Річчю Посполитою.
В Західній Європі, в часі Реформації, коли засуджувалося шанування святих, в протестантських країнах святий Миколай був замінений новонародженим Ісусом, відповідно, подарунки, саме від його імені, стали даруватися на Різдво Христове. З приходом Контрреформації, традиція дарувати подарунки від імені Миколая відродилася, однак, була вже міцно прив'язана до Різдва. Згодом, образ святого Миколая перестав асоціюватися напряму зі святим, перетворившись в міфічний та комерціалізований образ Санта Клауса.

В Україні подібна практика не прижилася через те, що вона в той час належала Польщі та Росії, традиційно католицькій та православній державах, де ні про яку Реформацію не було й мови.
В незалежній Україні образ святого Миколая і традиції дарувати подарунки відроджуються. Святий Миколай розглядається як вітчизняний аналог російського Діда Мороза, американськогоСанта Клауса, фінського Йоулупуккі та відповідних персонажів в інших країнах.
У школах напередодні свята проводяться уроки, на яких дітей вчать писати листа святому Миколаю.



До свята приурочуються й інші події.
Традиційно саме 19 грудня, на Миколая, відкривають різдвяну ялинку.
Для довідки:
Святи́й Микола́й або Мико́ла (270 /286/ — 6 грудня 326 /345, 351/) — єпископ Міри (Лікія, сучасне Демре, Анталія, Туреччина), християнський святий, відомий як Миколай Чудотворець.
Православні, римо-католицькі та греко-католицькі християни пам'ятають його та шанують, як історичну особу та великого святого. В Україні та в інших країнах світу цей святець ставпрообразом міфічної фігури Діда Мороза (Санта Клауса). Св. Миколай також відомий під іменами: Міколай, Міклаш, Йолупукі, Сейнт Ніколаус, Сантаклос, Фадер Крісмас, Пер Ноель,Сінтер Клаас.
Св. Миколай зараховується до лику святих: як такий опікується воїнами, водіями і подорожуючими, допомагає бідним у скруті; вважається покровителем дітей та студентів, моряків,торговців, і лучників. Визнається патроном міст Амстердам (Нідерланди), Барі (Італія), Бар (Україна), Барранкілья (Колумбія).
 
 
 


 

 Гість Зими

 
Ось і знову зима білоброва
Побілила поля і хати,
Заквітчала у іній діброву,
Через річку наводить мости.

Поспішає зима, поспішає,
Підганяє мороз, холоди:
Скоро, скоро з далекого краю
Рік Новий завітає сюди.
Під кружляння веселих сніжинок
Почали готуватись і ми,
Щоб зустріти при світлі ялинок
Найдорожчого гостя зими.


Ой летять сніжинки

Ой, летять, летять сніжинки
На будинки, на ялинки,
На дороги, на поля —
Біла-біла вся земля!
Сніг лапатий, сніговій...
Здрастуй, свято — Рік Новий!

Вийшов Дід Мороз з хатинки,
Зупинивсь біля ялинки,
Нас чекає на сніжку
В срібно-білім кожушку.

У вогнях ялинка сяє,
А Снігуронька співає:
— Люба зимонько-зима!
Веселіш, як ти, нема!
 
 

пʼятниця, 12 грудня 2014 р.

Завтра - Андрія. Сьогодні вночі - час поворожити...


Завтра - Андрія.
Сьогодні вночі - час поворожити...
 
Ім’я Андрій – у перекладі з грецької,  означає «мужній, хоробрий».
З давніх-давен саме день апостола святого Андрія Первозваного молодь чекала з нетерпінням, адже це була можливість зібратися разом і повеселитися, хоча й тривала Пилипівка.
До речі, за церковними легендами, святий Андрій вважається засновником нашої столиці: під час своєї останньої місійної подорожі проповідував християнство у Скіфії й дійшов аж до Києва, де на одному із пагорбів встановив хрест. Пізніше, як свідчать перекази, на цьому місці звели Андріївську церкву.
Отож, у ніч перед святом дівчата, як і на Катерину,продовжували ворожити, аби дізнатися про свою долю. Популярним було «засівання конопель». Пізно ввечері дівчина набирала в пелену насіння коноплі (чи льону,маку тощо), виходила за хату, сіяла на снігу і приспівувала: «Андрію, Андрію! Конопельку сію; Спідницею волочу, Заміж вийти хочу». Потім набирала жменю снігу там, де сіяла коноплі, вносила до хати і, коли сніг розтавав, лічила насіння: якщо парна кількість – бути і їй скоро у парі.
Також кожна намагалася побачити свого обранця в дзеркалі,дізнатися, яким він буде. Для цього дівчина посипала на долівку трохи пшениці,наливала в мисочку води і ставила люстерко. Коли все готове, впускала півня:якщо він нап’ється води, чоловік буде п’яницею, клюне пшениці – господарем, а як гляне у люстерко – паничем або ледарем. Щоб «визначити» ім'я нареченого,дівчина виходила на вулицю й запитувала першого зустрічного чоловіка, як його звати. Уночі проти Андрія дівчина може навіть «побачити» свого судженого. Для цього, лягаючи спати, кладе під подушку свій гребінець зі словами: «Суджений,прийди мене розчесати»…
А з кусання калети (великого солодкого сухого коржа, якого підвішували посеред хати) розпочиналися Андріївські вечорниці, куди сходилися і хлопці, і дівчата. Це було ціле обрядове дійство з подарунками, спільним ворожінням, зі святковою пісною вечерею.
 
 

середа, 10 грудня 2014 р.

Давайте, давайте, виходьте за власні межі! 
І зайти можна дуже далеко)

Методичні каруселі:
Соціальні мережі. Виходимо з зони свого комфорту 

Соціальні мережі для бібліотек є однією з найголовніших можливостей реклами своєї діяльності та послуг. Крім того, соціальні мережі – це найменш затратний вид піару та найбільш зручний, адже важливі інструменти, а це – комп’ютерне робоче місце та доступ до Інтернету є на сьогодні майже у кожній бібліотеці, у тому числі і сільській.

Для ефективного використання можливостей соціальних мереж у власній медіа діяльності, бібліотекарям потрібно:
  1. визначити для себе найбільш оптимальну соціальну мережу орієнтуючись на своїх користувачів (тобто в якій соцмережі зосереджена найбільша кількість як стаціонарних так і потенційних відвідувачів бібліотеки);
  2. зорієнтуватись в можливостях, які відкривають перед бібліотекою сучасні соціальні мережі;
  3. відмінно володіти мережевим етикетом;
  4. навчитись якісно піарити свою сторінку у мережі та здобути прихильників.
 Як говорив всім добре відомий Білл Гейтс: «Якщо вас немає в Ін    тернеті, вважайте, що ви не існуєте». І дійсно, в сучасних умовах масової інтеграції в мережу Інтернет, робота бібліотеки не повинна залишатись осторонь інновацій. Існує доволі влучна констатація факту: «якщо захід було проведено і ніде про нього не було написано – вважайте, що його не відбулось, а якщо захід не було проведено, але про нього було написано – він відбувся». Якщо місцеві ЗМІ не завжди можуть надати потрібну інформаційну підтримку, то соціальні мережі дають можливість найбільш оперативно анонсувати діяльність бібліотеки широкому колу онлайн користувачів. 
джерело:http://bit.ly/1tQQ9ZK

Існує три основні види соціальних мереж:
  • соціальні мережі на загальну тематику (спрямовані на підтримку і налагодження вже існуючих контактів та пошук нових знайомих);
  • ділові соціальні мережі (спрямовані на професійний розвиток та побудову кар’єри);
  • спеціалізовані соціальні мережі (займають певну нішу в своєму секторі, і збирають аудиторію за конкретними інтересами: музика, хобі, плітки тощо).
Які можливості дають соціальні мережі для бібліотеки?

Насамперед, присутність бібліотеки у будь-якій соціальній мережі дозволяє їй рекламувати себе як культурно-освітню та дозвілеву організацію, і що саме головне – поширювати інформацію про майбутні події та події, які вже відбулися. Соціальні мережі дають можливість ділитись інформацією з постійними та потенційними користувачами або партнерами бібліотеки, а також просувати поточні та минулі проекти, ділитись з віртуальними користувачами своїми успіхами та досягненнями. Крім того, за допомогою соціальних мереж бібліотекарі можуть залучати громадськість до різного роду обговорень з метою визначення пріоритетних напрямів подальшої діяльності бібліотеки, оголошувати конкурси та проводити їх в режимі онлайн, нагадувати своїм користувачам про заборгованість і т. д.

Як знайти свого постійного відвідувача в мережі?

По-перше, потрібно знайти свій сегмент і писати про те, що дійсно цікаве для самого дописувача. Зокрема, якщо сторінка створюється для бібліотеки (реєструвати у соцмережі її потрібно офіційно, під затвердженою назвою як в Положенні про бібліотеку) тоді і писати потрібно про роботу бібліотеки, її соціокультурну, проектну діяльність, партнерів та друзів тощо. У своїх постах слід використовувати відео та зображення. Якщо це пости про соціокультурну діяльність їх обов’язково потрібно підкріплювати відео або фотоматеріалами. Публікації у соціальній мережі повинні бути регулярними, щоб онлайн-користувач «вловив хвилю» періодичності наповнення сторінки бібліотеки і знав наперед, коли на нього чекає нова інформація. Обов’язково, перед тим, як постити нову інформацію перевіряйте її на орфографію, редагуйте помилки, адже потрібно виробити авторитетність бібліотеки та довіру до неї у свого читача.

Спілкування з відвідувачами сторінки бібліотеки у соціальній мережі є важливим чинником її популярності. Віртуальні читачі відчувають, що їхня думка важлива, що завжди є куди звернутись за допомогою у вирішенні будь-яких інформаційних потреб тощо. Тому завжди потрібно запитувати своїх прихильників у соціальних мережах, що саме вони хочуть почути, в яких темах для обговорення хочуть брати участь, завжди відповідати на коментарі тощо. Існує прекрасна функція в мережі під назвою реблогінг – це коли різні групи у соціальних мережах домовляються про взаємну підтримку та рекламу. Це чудова можливість привернути до своєї сторінки ще більшу кількість відвідувачів. Для привернення уваги до сторінки бібліотеки у соціальній мережі варто також брати активну участь в обговореннях інших учасників соцмережі, лайкати інформацію друзів (відмічати як ту, що сподобалась), репостити вподобану інформацію та бути активним в обговореннях які стосуються життя громади.

Що таке мережевий етикет і чому потрібно його дотримуватись?


Мережевий етикет або Нетикет – («netiquette»; від англ. network etiquette) – це правила поведінки, спілкування, традицій у мережі Інтернет. Хто встановлює ці правила і навіщо? Адже мережа Інтерент – це ніби всесвіт вседозволеності та свободи, і навіщо обмежувати себе певними рамками? Правила Нетикету встановлюють користувачі мережі. Так само як і в реальному світі, у віртуальному теж повинні бути свої правила етикету. Саме від того, який відсоток користувачів дотримується правил віртуального спілкування, залежить зручність існування в мережі всіх інших. Краще не писати повідомлення суцільними заголовними літерами, текст повинен мати читабельний вигляд. Потрібно дотримуватись також трьох «НЕ»: не провокувати скандалів, не переходити на особистості та не пропагувати/не заохочувати протизаконні дії. Також, не варто розміщувати на сторінці бібліотеки комерційну рекламу та спам – це може знизити відвідуваність сторінки. Інколи на сторінці бібліотеки у соціальній мережі можуть залишатись негативні коментарі. Не варто відразу видаляти такі коментарі, а звернути увагу які вони: емоційні, агресивні чи це зважена критика. Якщо критика дійсно конструктивна, потрібно дати на неї спокійну, зважену відповідь та знайти точки дотику. В своїх відповідях на коментарі потрібно бути ввічливим, професійним, подякувати та аргументувати свою думку. Звісно, краще не мовчати, але чи завжди варто відповідати? Потрібно пам’ятати про правило трьох «НЕ» та не провокувати або ж брати участь у скандалах та образах.
Для того, щоб знайти та втримати свого онлайн читача, потрібно доволі багато часу та зусиль. Пам’ятка про те, що ваша аудиторія завжди на клік від того, щоб прийти або піти від Вас, повинна надихати та тримати в тонусі.

Любі наші читачі!

У нас також є мрія, допоможіть нам її здійснити!
Приходьте до нас частіше, читайте книжок побільше!
Ми завжди раді бачити вас у затишних залах нашої бібліотеки!


понеділок, 17 листопада 2014 р.


У країні БРЕХЛЯНДІЇ

Діти не народжуються брехунами
 і облудниками. Такими їх роблять дорослі.
 
Хтось із великих педагогів сказав, що проблем із ви­хованням дітей було б набагато менше, якби дорослі пам'ятали про те, що колись і самі були маленькі.
Більшість батьків бувають збентежені тим, що їх дити­на вигадує, фантазує, тобто говорить про те, чого на­справді не було. Перед тим, як грізно викрикнути: «Бре­хун!» спробуйте вияснити, чому вона так робить.
Якщо ваша дитина говорить, що гроші, які ви дали їй на хліб, вона загубила, не поспішайте пророкувати їй майбутнє шахрая.
Та коли брехня стає звичкою, коли милі дитячі фантазії переростають у грубу, безсоромну брехню, до цього вже не можна ставитися поблажливо. Дитина може засвоїти, що брехня зручна і вигідна, і зробити її своїм надійним союзником.

БРЕХНЯ В КОРОТКИХ ШТАНЦЯХ

Причини, за якими діти кажуть неправду, не мають нічого спільного з причинами, за якими це роблять до­рослі. Перед тим, як припинити дитячу брехню, її потрібно зрозуміти.

Брехня-захист. Якщо дитина розбила квітко­вий горщик, а в усьому звинуватила собаку. Докоряти їй за цю брехню буде неправильно, тому що в три роки ди­тині ще важко зрозуміти, де закінчується реальність і починається вигадка. Мама повинна була сказати: «Шкода, що так вийшло». І не повертатися більше до цього.

Бажане і дійсне. Чотирирічна дівчинка повернулась додому, прихопивши з пісочниці чужу ляльку. «Мені її по­дарувала Настя!» доводила дівчинка і, відчуваючи, що її версія неправдоподібна, додала: «І мама Насті».

Здавалось би, брехня на поверхні, і покарання було б логічне. Але мудра мама не стала соромити дитя, а сказала: «Давай запитаємо ще раз у Настусиної мами. Мабуть, тобі дуже хотілось, щоб у тебе була така сама лялька, і ти повірила, що вона твоя». Таке пояснення до­поможе відділити вимисел від реальності, і самолюбство дитини не постраждає.

Брехун мимоволі. Дев'ятирічний Павлик постійно бреше. З його точки зору брехня єдиний спосіб звер­нути на себе увагу батьків. Тому що, коли він поводить себе добре, мама і тато просто не помічають сина. Та варто дитині сказати, що контрольну з математики він написав найкраще в класі, а потім показати зошит (хоч із великою кількістю виправлень), як Павло опиняється в центрі уваги.

Брехня-самоствердження. Марині 12 років, і вона не впевнена в собі, тому що в неї, як вона вважає, занад­то довгий ніс і відстовбурчені вуха. Вона думає, що ніко­ли не сподобається ні одному хлопчикові на світі. Повер­нувшись із моря, Марина розповіла подругам, як по­знайомилася на канікулах із красивим хлопцем. Він пи­ше їй листи, часто телефонує і обіцяє провести наступне літо з нею. Коли через півроку Марина дійсно познайо­милася з хлопцем, потреба в прикрашуванні дійсності щезла.

ПРАВДА, ТІЛЬКИ ПРАВДА І НІЧОГО, КРІМ ПРАВДИ

Чи існує метод боротьби з дитячою брехнею? Так. Він дуже простий. У будь-яку пору року, в будь-яку погоду, і вдень, і вночі кажіть дитині лише правду.
Як часто ми кажемо неправду або самій дитині, або в її присутності. Маленька брехня часом полегшує життя, здається такою невинною.
Дитина чує, як мама розмов­ляє по телефону про те, що тата немає, хоч тато ось він, сидить поруч і змовницьки підморгує.
А брехня для добра? Ми щиро віримо, що обманюємо дитину для її ж користі.
Коли у бабусі був приступ, Альошу терміново відпра­вили в інше місто до родичів. Батьки діяли за найкращи­ми мотивами навіщо, мовляв, дитині бачити, як му­читься стара, хвора людина. Альоша повернувся, коли бабусю вже похоронили. Горе дитини лише збільшилось, тому що хлопчику не дали попрощатися з близькою лю­диною. А довір'я до батьків, які вирішили, що Альоша не зможе пройти через цей біль, було підірване.
Але як виховати маленьку людину правдивою та одно­часно делікатною?
Як навчити її розрізняти ту грань, ко­ли правда може принести біль іншій людині? Як поясни­ти дитині те, що тітці Валі, яка лежить в лікарні після інфаркту, краще не говорити, що її син знову отримав «двійку» за диктант?
Розібратися в тонких відтінках почуттів людських сто­сунків дитина зможе, якщо перед нею щодня, щогодини буде приклад її батьків.
Нещодавно відкрився грандіозний проект -
Всеукраїнська мережа конкурсів, грантів, конференцій та фестивалів.
 
ВСЕУКРАЇНСЬКА МЕРЕЖА КОНКУРСІВ, ГРАНТІВ, КОНФЕРЕНЦІЙ та ФЕСТИВАЛІВ - це інтернет - проект для активних людей, який допомагає швидко та легко знайти інформацію про діючі конкурси, актуальні гранти, цікаві конференції та яскраві фестивалі в Україні та за її межами.

Цей проект розрахований на людей різного віку ( від малечі до літніх людей), різних професій ( від артистів естради до ІТ - спеціалістів), різної кваліфікації ( від школярів до керівників) та різних інтересів ( від ліриків до фізиків).
 
Адреса сайта: http://www.grantua.com.ua
Бажаємо успіхів!!!

 
 

пʼятниця, 31 жовтня 2014 р.


Сьогодні світ святкує Хеловін 
 
 
У ніч з 31 жовтня на 1 листопада американці та європейці святкують стародавнє кельтське свято – Хеловін.
Назва Halloween походить від виразу All Hallow’s Eve, що розшифровується як All Hallowed Souls Eve – меса всіх святих, або переддень Дня всіх святих.Зароджений ще у язичницькі часи в рамках культу предків і похоронного культу, Хеловін як ніяке інше свято багате традиціями, спрямованими на те, щоб умилостивити душі покійних і переконати їх не чинити зла живим.У язичницькі часи вірили, що в ніч на Хеловін межа, яка відокремлює світ живих від світу мертвих, стає настільки тонкою, що душі померлих безперешкодно проходять у наш світ.У християнську епоху Хеловін був переосмислений у новому релігійному контексті: в VII столітті Папа Боніфацій IVзатвердив 1 листопада як День всіх святих, а 2 листопада стало Днем душ – днем поминання всіх померлих. При цьому Хеловін не тратив його своєрідної символіки. 
У США Хеловін – одне з найулюбленіших свят, що за популярністю ледве поступається навіть Різдву. У ніч з 31 жовтня на 1 листопада на вулицях міст можна побачити натовпи як дорослих, так і дітей, переодягнених у відьом, привидів та іншу нечисть.
Втім, Хеловін в Америці давно перетворився на подію насамперед комерційну. Щорічно на це свято тут витрачається кілька мільярдів доларів. У магазині можна купити практично все, що потрібно: починаючи від карнавального костюма і гриму, щоб намалювати на обличчі кров чи зробити його до нестями блідим, до пластмасових скелетів і черепів.
 
І, звичайно ж, скрізь продаються найголовніші атрибути цього свята – світильники з гарбуза різних розмірів, які символізують одночасно закінчення збору врожаю, злого духа і вогонь, що відлякує його. Стараються для клієнтів і ресторани, а без тематичної Хеловінської вечірки не обійдеться жоден нічний клуб, що себе поважає. До речі, гарбуз – винахід американців. До того в Ірландії та Шотландії страшні пики, в які потім уставляли свічки, вирізали з ріпи і картоплі, в Англії – з буряка. Щодо Європи, то тут Хеловін, як правило, минає у сімейному форматі. Будинки прикрашають традиційними омелою, вересом і, звичайно ж, гарбузами.
Діти вбираються в костюми, ходять по сусідських будинках, вигукуючи: Treat or trick! – Пригощай або пошкодуєш! – І отримують в подарунок солодощі.
В Україні Хеловін став популярним лише кілька років тому, проте багато клубів Києва та Одеси готуються до всіляких конкурсів і костюмованих шоу на честь містичної ночі.