2022 рік
Участь у Міжнародному конкурсі дитячої творчості"Золотий мольберт" (2022-2023) читачки бібліотеки Завальнюк Валерії, учениці 8-Б классу ТНВК ШЕЛ 9 ім. І. Блажкевич.
Участь у Міжнародному конкурсі дитячої творчості"Золотий мольберт" (2022-2023) читачки бібліотеки Завальнюк Валерії, учениці 8-Б классу ТНВК ШЕЛ 9 ім. І. Блажкевич.
💙💛Малюнок на тему "Ангели миру на захисті дітей України" (29.03.22). дивитися тут
💜💛💚💙Конкурс-флешмоб малюнків "Весь світ допомагає нам" (в рамках Євроклубу "Тернопільська центральна дитяча бібліотека"/до Дня захисту дітей, 1 червня.
Стрижевська Діана (Луганська обл.)
Стовпець Дарина (Луганська обл.)
 |
| Стрижеський Павло (Луганська обл.) |
2021 рік
Саме культура та творчість у час карантину, допомагає нам усім пережити психологічну і моральну кризу! Читач центральної дитячої бібліотеки Макара Андрій прийняв участь у конкурсі GRANDFEST SUMMER TIME online .
Карантин не зломав дух і цілеспрямованість! Сповіщаємо і радуємося за успіх Андрія Макари, читача центральної дитячої бібліотеки котрий здобув
ІІ- ге місце на Міжнародному фестивалі - конкурсі мистецтв тим самим підтвердив свій талант і наполегливість характера.
Вітаємо і бажаємо великих перемог !
Всеукраїнський конкурс
З нагоди дня народження Т. Г. Шевченка та 180- річчя видання першого "Кобзаря" Центральна дитяча бібліотека долучається до Всеукраїнського марафону дитячого читання "Єднаймо душі словом Кобзаря", ініційованого Національною бібліотекою України для дітей #ДітиЧитаютьКобзаря_2020.
читачка ЦДБ Словінська Валентина, 15 років, учениця 9-Б ТНВК "Школа - колегіум Патріарха Йосифа Сліпого" виконує пісню "Зоре моя вечірняя", слова Тараса Шевченка, мелодія "Місячна соната" Людвіга Ван Бетховена.
З нагоди дня народження Т. Г. Шевченка та 180- річчя видання першого "Кобзаря" Центральна дитяча бібліотека долучається до Всеукраїнського марафону дитячого читання "Єднаймо душі словом Кобзаря", ініційованого Національною бібліотекою України для дітей #ДітиЧитаютьКобзаря_2020. Уривок з поеми "Гайдамаки" читає Іван Сушко, учень 5-Б, ЗОШ №16 ім. В. Левицького.
Центральна дитяча бібліотека прийняла участь в конкурсі.
Бібліотеку в творчому онлайн конкурсі «Моя домашня бібліотека» представляв учень 5- Б класу Іван Сушко ЗОШ № 16 І-ІІІ ступенів ім. Володимира Левицького.Завдання конкурсу - розказати про свою домашню бібліотеку: у довільній художній формі розповісти про домашню бібліотеку: першого збирача бібліотеки, першу книгу, про долю домашньої бібліотеки, її кількість, про улюблену чи рідкісну книгу, книгу - довгожителя, про читацькі уподобання членів сім’ї і т. д.
Дякуємо за участь і гордимося своїми читачами .
Конкурс "Тернослов"-2019
26 вересня в Українському Домі "Перемога" відбулося підбиття підсумків літературного - мистецького конкурсу "ТЕРНОслов-19".
Нам
дуже приємно, що перше місце у номінації проза (вікова категорія 5-10
років) перемогла читачка нашої бібліотеки Ядловська Ярина.
Ми пишаємось тобою, Яринко! Натхнення тобі та нових творчих здобутків. Віримо у твій літературний талант!
Ми пишаємось тобою, Яринко! Натхнення тобі та нових творчих здобутків. Віримо у твій літературний талант!
Спасибі всім учасникам конкурсу, талановитим діткам нашої бібліотеки!!!
Ядловська Ярина,
дев'ять років, 4-В клас,
тернопільський
ліцей №21
спеціалізована мистецька
школа ім.І.Герети
Номінація “Проза”, оповідання
“Нечемний котик Пауль.”
“Нечемний котик Пауль.”
Якщо
ви вже прочитали
назву цього оповідання,
то зрозуміли про
кого тут розповідається. Зрозуміли,
але не уявили.
А можливо хтось
уявив, проте неправильно.
Наприклад, ви подумали,
що це білий
кіт з короткою
шерстю із зеленавими
очима, то це
взагалі не про
цього кота. Нічого,
зараз познайомитеся з ним краще.
Пауль- рудий
кіт з сірими
лапками. Він пухнастий,
з голубими, наче
волошки, очима, вушка
темно-руді, носик, немов
конюшинка, рожевий. Словом
гарненький!
Зараз він
сам розповість про
себе.
-Привіт, я
котик Пауль і
я хочу розповісти
про своїх господарів.
Вони у
мене були до
кольору, до вибору:
пухкенькі і худенькі,
високі і маленькі.
Швидше кажучи -
усілякі в мене
були господарі!
Спершу я
жив у притулку
для котів і мене доглядала
огрядна тітонька. Вона
одразу мене не
злюбила. На те,
що я їй
не сподобався,
була
причина.
Давно, коли
мене малого знайшли
під липою ( я тоді
вдихав чудові пахощі,
бо це було
влітку) і віднесли
в притулок до
тітоньки, вона скривилась
і сказала: “Який ти
рудий! Назву тебе
Рудяга.”
Це мені
не сподобалось і
я вишкірив свої
зуби. Тітонька не
помітила, бо вони
були зовсім крихітні.
Але ось
що мене дратувало -
вона повторювала що
я Рудяга. Вусатий
Рудяга мені завдає
клопотів, Рудяга залишає
шерсть на килимі...
Порожні балачки. Це
мене виводить з себе.
Няв!!!
Декілька днів
я прожив у
притулку, однак після
двох тижнів мене
забрав довгоносий і
худий дядечко в
смішних голубих окулярах
з круглими скельцями.
Дядечко ніс
мене до свого
дому, а я
мріяв про шовкову
подушечку і тарілку
молока. Коли ми
опинились вдома, дядечко
гукнув:
-Поліно, дивись
якого котика я
надибав у притулку!
До
мене підбігла дівчинка
і почала мене
гладити, примовляючи:
-Милий
котик, гарний!- і я
почав тихесенько муркотіти.-Але він
може бути нечемним.
Це ж рудий
котик.
Я
незадоволено фиркнув і
гордо пішов до
подушечки, яку для
мене підготував дядечко.
Ще чого! Вона
буде казати яким
буду я!
Сидівши на
подушці я думав
про одне: люди.
Який дивний цей
дядечко! Говорить з
дровами-полінцями! Але, якщо
тут є камін,
то все зрозуміло.
Еге ж
у вітальні є
камін. І біля
нього декілька дров.
А детальнішу перевірку
буду робити вранці.
Ось тільки трішки посплю..
Виспавшись і
поснідавши я знову
прийшов до каміну.
Мені цікаво з
яким саме поліном
говорить дядечко. Спочатку
я спробував просто
привітатися:
-Привіт поліно!
Як ся маєш?-
Але жодненьке полінце
не відповіло. Потім
я штурхнув дрова.
Ні звуку. Залишається
один спосіб. Я
дряпнув одне поліно,
друге, третє...А заодно
камін. Це так
в мене, ненароком
вийшло. А щоб
дядечко не помітив
я обшкрябав всю
нижню частину каміну,
ніби так має
бути. Аж тут
зайшла та надокучлива
дівчинка. От лихо,
вона помітила мої
вимальовки на каміні.
Що ж буде... Ви
не уявляєте, як
швидко я це
дізнався.
Спочатку дівчинка
зойкнула. Я мав
один процент надії,
що вона підстрибнула
від краси мого
шедевру на каміні.
Може дядечко здасть мій
витвір на виставку
котячих малюнків. Хто
ж знав, що
від цього я
отримаю хвостом по
вухах (це котячий вислів
про невдачу)!
В результаті
я з дядечком
опинився на базарі.
До нас
підійшли тато, мама
і руденька дівчинка.
Тут я зрозумів,
що в цьому
світі не один
нечемний. А дівчинка,
побачивши мене, звернулась до
батьків:
-Можна мені
цього котика на
День народження? Будь
ласка! Будь ласочка!
Тато тільки
зітхнув. А мама
відповіла:
-Якщо ми
підемо додому одразу
після того як
купимо його, то
так.
-Урааа!!!-закричала дівчинка.
Дядечко почув
цю розмову і
теж почав розмовляти:
-Беріть, беріть,
це гарний котик.
Я віддаю його
безкоштовно.
Дівчинка взяла
мене на руки
і так несла
усю дорогу. Удома
вона сказала:
-Це твій
кошик, а тебе
буде звати...Пату...Пау...О! Пауль!
Тебе буде звати
Пауль! А мене
звати Ніка.
-Ніко, спати!- це
мама зайшла до
кімнати.
-Мамо, його звати
Пауль!
-Пауль? Гаразд,
тільки не будьте
надто неслухняними.
І
тепер я у
Ніки. І ми,
двоє руденьких, міцно
заснули.
Вітерець
Вітерець-мандрівець,
Любить мандрувати.
Ось
побіг на Десну
Парус
здоганяти.
Побіг,
та й не
наздогнав,
Парус
уже далеко...
Аж
тут летів, летів
І сів
на камінь лелека.
-Ой лелеченько,
лелеко,
Підвези
до паруса, що
далеко!
-Я
тебе підвезу, підвезу,
А плату
не візьму, не
візьму!
Полетів
лелека з вітерцем
на плечах-
Ось і
парус наздогнав,
Вітерець
на нього скочив,
Та
й помандрував.
Пригода кенгуру
Кенгуру стрибав
І в
яму упав.
Як не
копирсався,
Все одно
лишався
В ямі
тій глибокій
Страшній і
кривобокій.
Копирсався він
довгенько-
Пройшло часу
чималенько.
А ми
той шурхіт почули
І на
допомогу чкурнули.
Завдяки нам
кенгуру врятувалось,
А родичі
все одно хвилювались:
“Чи бува
гулю не набив?
Може в
ямі колінце вломив?”
Кенгуру сказав: “Мамо, не одразу
в крик,
Я до
таких пригод уже
звик!”
А нам
кенгуру подякував,
Бо був
дуже пригодою наляканий.
Карпатський сон
Одного разу
у Карпатах я
проснулась,
Й там
уважно озирнулась.
Он бігає
овець череда
Загула трембіта
молода.
Хліба запах
духмяний,
А сам
він пахучий, рум'яний.
Ліси багатолисті,
Калина у
намисті,
Клен широкоплечий,
Десь і
річка тече.
Ялинка колюченька,
А сосна
височенька,
Лани із
житом і пшеницею
Поряд із
криницею,
Щоби після
праці важкої,
Одразу освіжитись
водою.
Такі мальовничі
Карпати,
По них
лиш гуляти й
гуляти.
Номінація
«Поезія».
«Весна»,
«Літо».
Весна
Де весна проходить -
Там квіти сходять.
Дерева розцвітають,
А сніги розтануть.
Ось чому я люблю цю чарівну пору року.
Маєвська Маргарита
9 років
4-Г, ТЗОШ №24
Літо
Літо вже на дворі в нас, -
Всі кричать: Ура!
Діти всі радіють,
І стрибають всюди.
Іван Сушко
уч. ТЗОШ №16, 4-Б клас
Номінація «Проза».
Лисичка і пес
Жив – був на світі один фермер. Одного разу вирушив він в
Івано-Франківськ, а, доречі, був цей чоловік із Запоріжжя. Поїхав і залишив пса
за головного. Пройшов день, але фермер не повернувся. Почула про це лисиця. І
помандрувала вона на ферму, переодяглась в овечку та й пасеться. Почула про це
ворона і одразу розказала псу. А він каже: «Тоді ми їй підіграєм». Так і
зробили. Пес спокійно дивиться на отару овець, а лисиця щось намекала йому і
пішла в хлів. А там …кролі!!! Тільки скинула вона своє маскування і вже хоче всіх кролів
поїсти, раптом вискочив пес з-за рогу.
Як гавкнув: «Ану спати, ой, стояти». Лисиця налякалася й побігла назад в ліс.
Через годину повернувся додому фермер. Побачив, що поранений лише один кріль, а
решта-живі здорові й одразу похвалив пса. Знав господар, що до них приходить
лисиця. І жили вони довго і щасливо! А лисиця більше не ходила на їхню ферму,
бо зрозуміла, що пес хитріший ніж вона.
Іван Сушко
«Справжній»
друг
Жив – був собі хлопчик – Василько. А його будинок стояв
на бульварі Тараса Шевченка, 8. Але одного разу його батьки вирішили переїхати!
Василько не хотів це робити, йому подобалася його квартира, але батьки змусили
його. І переїхали вони до нового будинку. Це був сучасний хмарочос. Хлопчик
подивився вгору.
- Ого, який
високий, - сказав він.
- Так,-
відповів батько, - аж сто поверхів.
- Ого,-
знову скрикнув Василько, - там, напевне, Wi-Fi безкоштовний.
- Васильку!
- перебила його мама.
- Ну що, ма!
- Тобі б
тільки Wi-Fi.
- Ні! Мені
головне – друг, бо в нашому попередньому дворі його в мене не було!
- А-а-а,
тепер зрозуміло чому ти був такий сумний.
- Так, мамо.
Вони пішли в свій новий будинок. Їхня квартира була на
дев’яносто девятому поверсі. Василько подивився вниз з вікна.
- А-а-а! Як
тут високо!!!
- Авжеж,-
сказала мама – доки ми тут будемо все розкладати, ти йди на майданчик, може там
з кимось подружишся.
І знайшов Василько собі дуга. Називався він –
Степанко. Одного разу пішли вони на
прогулянку в парк. Раптом почалася злива.
- Васильку,
дай мені свій дощовик, а то я промокну, захворію і не буду з тобою дружити!
Одягнув Степанко дощовик, а Василько
тим часом мок. Закінчилася злива. Віддав Степан дощовика. Пече сонце.
- Васильку,
дай мені свій капелюх, я заховаюся від сонця.
Віддав Васько капелюха. Дійшли друзі до
перехрестя. Віддав нахаба капелюха. Запитав Василько:
- Тобі куди
далі?
- Мені вліво
– відповів Степан.
- А мені
вправо!
Тай розійшлися. І ніхто їх більше разом не бачив.
Іван Сушко
Вишиванка
Жив на світі хлопчик - Віталік, який не
любив ходити в сорочці, особливо у вишиванці. І кожен Божий день він
одягав спортивний костюм. Одного разу,
коли Віталік спав, його розбудив чийсь плач. Звуки лунали з шафи. Він став з
ліжка і боязко відкрив двері.
- Хт-т-т-т-то
це? – злякано прошепотів хлопчик і
відкрив дверцята шафи.
-
Це я, - пролунав сумний голосочок.
- Хто «я»?
- Я- твоя вишиванка,- долинуло з
темноти.
- А чому ти плачеш? – здивувався
Віталік.
- Тому, що ти мене дужу-дуже рідко
одягаєш.
- Хіба?
- Останнього разу це було два роки
тому!
- Стоп! Скільки років?
- Два, - відрізала вишиванка.
- Ого! Цей час так швидко сплив.
- Це тільки для тебе він так швидко
проходив. А висіла весь цей час у темній шафі.
Зрозумів Віталік, що негарно він
повівся з вишиванкою. І після цієї нічної пригоди часто одягав її. Не було
чутно з шафи більше плачу, лише інколи долинав тихенький сміх. Це раділа
вишиванка, що її знову люблять і шанують.
Іван Сушко
Конкурс "Тернослов"-2018
КАВКА КАТЕРИНА
14 років, 9-А клас,
ТЗОШ №16
Номінація: Поезія
«Ти чуєш!?»
«Ти ще
живий!?»
«Сонце
світить»
Ти мене чуєш!?
***
Не покидай мене,
Не покидай!
Хоч забирають тебе сині далі,
А ти не йди, не залишай!
І серце мати рветься коли йдеш,
В забуті світом темні далі,
А війни…а війни все ідуть і далі!
І не зупиниш сина свого,
Бо віддає він честь країні!
За мову свою – солов’їну!
Враз обірвалося життя…
І сум окутав всіх довкола.
І тільки шепіт не вгавав,
Затихло враз усе навколо…
А мати нахилилася над сином,
Над бездиханним тілом солов’я
Його холодні руки оніміли,
А тіло відійшло у небуття…
Ти ще живий!?
***
***
Ти чуєш цей тихенький шепіт?
Який пронизує все тіло до кісток…
А ти лежиш…
Навколо тишина…
І знов ті стіни,
І знов холодний шепіт.
Тобі вже байдуже,
Чи мертвий ти чи ні…
Усе навколо потемніло в мить,
Душа не хоче тіло покидати!
Але все марно…
Ти чуєш голос мати,
Яка кричить «Ти зможеш подолати,
Цей біль і цю пітьму у мить!»
І враз…
Ти бачиш світ!
Душа перемогла хворобу!
І голос мати чути з далечі,
Яка говорить «Сину…ти переміг
І не пішов у небуття!»
Остап
Смітюх
8 років
3-Б клас
Школа-колегіум
ім. Патріарха Йосипа Сліпого №12
НОМІНАЦІЯ: ПРОЗА
«Пригоди
динозаврика Дино»
«Як
народився комп’ютер»
«Домовичок»
Твіт про бібліотеку майбутнього.
Усі ми не раз
задумувалися про школу майбутнього, роботу майбутнього тай загалом про саме
майбутнє. Але рідко коли ми задумуємося про бібліотеку майбутнього. Отож, яка
вона має бути? Ну для початку, я уявляю бібліотеку, як джерело знань і, на
мою думку, майбутнє не зможе змінити бібліотеку, адже там ми завжди
дізнаємося щось нове і цікаве. Звичайно, ми можемо внести у неї якісь
корективи, але не забуваймо, що ми не можемо прожити без книги, адже книга
дає нам відповіді на усі питання. Отже бібліотека майбутнього.
Для початку
бібліотека має бути велика, і затишна, щоб коли людина приходила до неї то
відчувала себе комфортно, як у ,дома. У бібліотеці має бути п’ять кімнат.
Перша з яких - це невеличка гардеробна, де люди зможуть залишити свої речі. У
ній не має нічого особливого, але вже приємно. Друга кімната - це невеличка
кухня де працівники бібліотеки і відвідувачі зможуть заварити собі чашечку
кави або чаю. Третя кімна має бути великою та просторою де знаходитимуться
усі книги, п’єси та вірші. Кожній людині яка заходитиме сюди, буде
перехоплювати подих від стількох побачених книг, адже та людина, яка справді
любить читати - для неї це рай. Четверта кімната це саме та кімната де люди
можуть сісти у великі м'які крісла та насолоджуватися читанням улюбленої книги,
яка буде затягувати людину у дивовижний світ казок та оповідань. Ну щож ми
вже підійшли до п'ятої кімнати, де люди зможуть обговорити ділові справи та
зробити презентацію .Окрім важливих переговорів кожної неділі відвідувачі
бібліотеки зможуть насолодитися переглядом фільму, та поспілкуватися на різні
теми між собою. Тому у неділю бібліотека буде працювати, якомога довше, що би
люди змогли відпочити та розслабитися перед тяжким робочим днем. Також раз у
місяць до бібліотеки будуть приходити відомі особистості такі, як
письменники, журналісти, поети які будуть проводити лекції та просто
спілкуватися на різні теми.
А головною
родзинкою бібліотеки майбутнього є зимовий сад, де будуть знаходитися дерева,
кущі, квіти та невелике створене озерце. Також там будуть стояти м’які
крісла-лежаки де відвідувачі зможуть лягти та любуватися красою зимового саду
і читати улюблену книгу.
Ось так я уявляю
бібліотеку майбутнього, можливо деякі люди думають що у бібліотеки
майбутнього шансів вижити не має , але якщо ми будемо прикладати зусилля, то
бібліотека стане для нас другим будинком, де ми зможемо знайти нові
знайомства, знайти тих людей, які у подальшому можуть стати не просто
знайомими, а справжніми друзями.
Бібліотека починається з нас, адже ми можемо
зробити її такою, якою ми забажаємо її бачити і ніякі архітектори, дизайнери
не зроблять такий інтер’єр, який бачитиме та людина, яка справді любить
читати і захоплена своїми мріями та фантазіями.
Ось так я уявляю бібліотеку
майбутнього...
Учениця ЗОШ №9
|
Легенда про бібліотеку
Було у батька три сини. Перед смертю він подарував кожному по книзі, та звелів розпорядитися подарунком так, як хто захоче, а розпорядившись посадити на його могилі по жолудю.
Поховали батька. Як він сказав, так і зробили. Старший син продав свою книгу і купив щось потрібне для господарства. Середній поставив на видне місце,як пам'ять про батька. А молодший взяв свою книгу і пішов до людей. Куди б він не заходив, в кожній хаті давав почитати батькову книгу або читав і розповідав сам. І люди були дуже вдячні юнакові, годували його, давали притулок на ніч. А коли бували у його селі, то обов’язково відвідували могилу його батька і дякували за хорошого сина, який за допомогою розумної книги подарував їм багато гарних думок і зробив добрішими їхні серця.
Пройшов час. Жолудь старшого сина згинув і пропав, середнього сина – дав кволий росток, який пожовтів і засох. А з жолудя молодшого сина почав рости молодий дубок, який перегнав берізки і сосни, пішов угору, розкинув назустріч небу і хмарам свої могутні гілки.
Багато весен і зим сплило по річці часу. Люди забули імена синів того батька. Але мудре насіння знань з мудрої батьківської книги дало міцні ростки. Ті знання передавалися з покоління в покоління, збагачувалися новими. Давно змінилося одне покоління іншим і тільки вічнозеленим залишається той дуб.
Казка про українську мову
Давним - давно жила-була Українська Мова. Вона дуже любила співати і танцювати, повчати казками,які були дуже цікавими. Та ось одного разу до королівства прийшла зла чаклунка. Задумала вона загубити Українську Мову. Підійшла лиходійка до неї і попросила розповісти казку. Не відмовила Українська Мова незнайомці - розповіла їй про веселі звуки та веселі нотки.
-Ти дуже розумна, але не треба повчати старших, - промовила незадоволено лиходійка.
- За твою неповагу я покараю тебе!
І зла чаклунка стукнула палицею по землі три рази...
Опинилась Мова в незнайомому королівстві. Розгубилася, засумувала. Та недовго вона була самотньою. Мешканці королівства запросили незнайомку до себе, обігріли,втішили, а дізнавшись її не легку долю, запропонували жити у них.
Незабаром не залишилось у цьому королівстві нікого байдужого до Української Мови.
ЇЇ поважали і любили за добру пораду, за талант і уміння розповідати цікаві казки, що вчать розуму.
- За твою неповагу я покараю тебе!
І зла чаклунка стукнула палицею по землі три рази...
Опинилась Мова в незнайомому королівстві. Розгубилася, засумувала. Та недовго вона була самотньою. Мешканці королівства запросили незнайомку до себе, обігріли,втішили, а дізнавшись її не легку долю, запропонували жити у них.
Незабаром не залишилось у цьому королівстві нікого байдужого до Української Мови.
ЇЇ поважали і любили за добру пораду, за талант і уміння розповідати цікаві казки, що вчать розуму.
А ще - за уміння співати чудові пісні, які лікують Душі.
Немає коментарів:
Дописати коментар