День анімації у бібліотеці

З нагоди Міжнародного дня анімації, який проводиться щорічно 28 жовтня, працівники Центральної дитячої бібліотеки  провели День анімації у бібліотеці. Для нашої держави це свято хоч і нове, але його поява значно поліпшила розвиток анімаційного напряму.  Дана галузь в Україні з кожним роком стає кваліфікованою.  
Хоч історія анімації почалася з мультфільмів, сучасні технології дозволяють аніматорам відтворювати на екранах телевізорів таке, що в далекому 1892р., коли було створено першу анімацію, просто неможливо.

           Зараз вже складно провести межу між «живим» і анімаційним кіно. 

 Цифрові технології зробили анімацію більш яскравою, рухомого та об'ємною. Однак у світі можна знайти багато людей, які вважають справжнім мистецтвом не тривимірну анімацію, а саме стару і трудомістку, в яку творці вкладають всю душу.

 У бібліотеці  учні 5 - Б ТЗСШ №7 прослухали цікаву інформацію про історію започаткування свята,  прийняли участь уекспрес-вікторині 
та переглянули відео - презентацію "Герої казок на екрані", піготовлених бібліотекарями. Майстер - клас  по створенню мультиплікаційного анімаційного ролика для юних користувачів провів студент V - го курсу
фізико - математичногофак - ту ТПНУ  ім. В. Гнатюка Мандибура Андрій.

День Шефа (Босса)

  Професійні та міжнародні свята, 16 жовтня – День Шефа (Боса). Багатьом здається, що у шефа солодке життя – розкішний кабінет, величезна зарплата, приваблива секретарка та повна влада. Насправді ж він несе на собі величезний тягар проблем і одноосібно приймає рішення, відповідальність за які ні з ким не може розділити. Ідея святкування дня Шефа виникла в Америці в середині минулого століття. Внести в календар нове професійне свято запропонувала американська секретарка Патриція Хароски в 1958 році. Затверджено воно було губернатором штату Іллінойс у 1962 році.  Це єдиний день у році, коли шеф змушений з розумінням ставитися до жартів та несподіваних сюрпризів від своїх підлеглих. 

Для вітання керівника підійдуть нестандартні подарунки: 
політ на повітряній 

кулі,

 привітання з артистами

 або клоунами, замовлення розваг

 в офіс та 

 таке інше.

Але чи так часто заслуговують керівники любов та довіру підлеглих? Насамперед співробітники цінують у керівнику якості лідера та уміння 

працювати в команді. 

Далі йдуть - мистецтво спілкування з підлеглими й 
можливість доручення їм відповідальних завдань.

 Також важливою мірою оцінки топ-менеджерів є вміння та бажання визнавати успіхи підлеглих,

 а також готовність до матеріального стимулювання найбільш ефективних співробітників.

І. Блажкевич - Жінка незламного духу

До 130-ї річниці з дня народження  відомої української письменниці, громадської діячки, педагога, публіциста, етнографа Іванни Блажкевич.

(9.10.1886—11.03.1977) — української дитячої письменниці

Народна вчителька

Серед пам’ятних дат жовтневого календаря — ювілей відомої громадської діячки, письменниці, педагога Іванни Блажкевич. Непросто визначити, що заслуговує більшого пошанування: її громадська, творча чи освітянська діяльність? Та головне, що все життя Іванна Блажкевич послідовно, невтомно і жертовно трудилася в ім’я найвищого ідеалу — служіння Україні.

Належала вона до тієї славної когорти української інтелігенції, котра гартувалася і гуртувалася не за світськими розмовами в аристократичних салонах. Народилася 9 жовтня 1886 року в Денисові, нині Козівського району, у сім’ї вчителя Омеляна Бородієвича. Вдома шанували рідну мову, дотримувалися українських звичаїв. Духовними поводирями для юної Іванни, які значною мірою формували її світогляд, стали твори Івана Франка і Лесі Українки, що були у домашній бібліотеці. «У мені живуть іскри її творчого духу і твердої волі», — не раз пізніше згадувала про вплив Лесиної поезії.

Згодом особисто познайомилася з Іваном Франком (до речі, його виступ на вічі слухала ще у дитинстві, коли Каменяр приїздив до сусідніх Купчинців на запросини місцевого поета Павла Думки), Василем Стефаником, Ольгою Кобилянською, Уляною Кравченко, Володимиром Гнатюком та іншими відомими культурними і громадськими діячами.

Вчителькою стала за родинною традицією, але свою освітянську і просвітницьку роботу не обмежувала шкільними стінами. Сформулювала для себе кредо, слідувати якому закликала й однодумців: «Доложім старань, щоб у спадщині прийдешнім поколінням лишити більше освіти і знання, ніж нам їх лишили наші діди». Зокрема, вчителюючи у Залукві біля Галича (нині Івано-Франківська область), особливо опікувалася дітьми, котрі осиротіли під час Першої світової війни, повсюдно організовуючи для них притулки.

Коли 1 ли