середа, 21 липня 2021 р.

21 липня — 115 років від Дня народження Оле́ни Іва́нівни Телі́ги – української поетеси, публіцистки, літературного критика, діячки ОУН.

Народилась 21 липня в 1906 році в Ільїнському під Москвою (точне місце народження невідоме, бо в Московській області є три населені пункти з такою назвою) в інтелігентній, українській родині. 

 Батько Іван Опанасович Шовгенів — відомий учений (викладав у Московському інженерному училищі), інженер-гідротехнік, походив зі Слобожанщини, народився 1874 р. у сім'ї селянина Івана Шовгені в с. Кам'янка, Куп'янський пов., тепер Дворічанський р-н, Харківська обл., закінчив Інститут інженерів шляхів сполучення в С.- Петербурзі. 

 Мати — Шовгенова Юліянія (Уляна) (з дому Нальянч-Качковська), вчителька, походила з Поділля, з давньої української православної священицької родини, що мала білоруське коріння, народилася в м. Старокостянтинів, тепер Хмельницька обл., закінчила Бестужевські курси в С.-Петербурзі.

 Коли Оленці було п'ять років, Шовгенови переїхали до Петербурга. У 1918 разом з родиною переїхала до Києва. Тут вона навчалася в Жіночій гімназії Олександри Дучинської. Зі згортанням приватної освіти та вказівкою, що всі діти повинні навчатися в єдиних трудових звичайних школах, Олена потрапила до саме такої. Лише тут, у Києві, вступивши до жіночої гімназії О.Дучинської, Лєночка, як називали дівчинку в родині, почала вивчати українську мову. 

 14 листопада 1920 її батько, професор Київського політехнічного інституту та директор Департаменту водних, шосейних і грунтових доріг Міністерства шляхів уряду УНР, разом з урядом був евакуйований на територію Польщі до міста Тарнів. Олена залишилася в Києві без засобів до існування і змушена була полоти городи в селах під Києвом, допомагати матері продавати або міняти речі, щоб придбати харчі, яких завжди не вистачало. З липня 1922 родина оселилася в Подєбрадах у Чехословаччині. Батько на той час був ректором Української господарської академії. Тут Олена ввійшла до середовища молодих українських поетів та інтелектуалів, колишніх вояків Армії УНР. У 1922 — 23 роках навчалася на Українських матуральних курсах у Подєбрадах, після закінчення яких отримала «матуру», документ, що давав право вступу до вищої школи. 

 У 1923—1929 навчалася на історико-філологічному факультеті Українського високого педагогічного інституту імені М. Драгоманова в Празі. Тут дівчина познайомилася зі студентом академії Михайлом Телігою — військовим фельдшером армії УНР, своїм майбутнім чоловком. Саме він, автор студентської роботи «Як я став свідомим українцем», та його товариші-офіцери українського війська, навчали Олену рідної мови, відкривали перед нею захоплюючі обшири героїчної й трагічної української історії. Відомому письменникові Уласові Самчуку пізніше Олена розповість, як стала спілкуватися лише українською мовою. Одного разу молоді російські емігранти запросили її на вечірку. Їй було досить цікаво серед дотепниих кавалерів, аж поки дотепники не перейшли до звичного у шовіністичному середовищі монархістів глузування з української мови. Один називав щось російською, інші «перекладали»:«На плечо!» — «Залізяку на пузяку!»; «Портрет!» — «Мордопис!». Нарешті весело погодилися, що мова «хохлів» — «собача». Раптом Олена підвелася і, грюкнувши кулаком об стіл, голосно сказала: «Ви — хами, панове! Ця «собача мова» — моя мова. Мова моїх батька і матері. Я більше вас не хочу знати!». І відтоді вже говорила винятково українською. 

 З Михайлом Телігою Олена Шовгенова вінчалася 1 серпня 1926 р. у церкві св.Миколая в Подєбрадах. Щоб не розлучатися навіть у смерті. Згодом про них скажуть:«Вона загинула за національну ідею, він – за неї»…

 Коли точно Олена Теліга почала писати вірші, достеменно не відомо. Розповідають, що 1928 р. її вірші та листа нібито за її підписом один зі знайомих надіслав Дмитрові Донцову — редакторові журналу «Літератeрно-науковий вісник» та одному з ідеологів українського націоналізму. Донцов відповів на листа, надрукував у журналі кілька віршів початківки. Так почалася їхня тривала приязнь, якій Олена великою мірою завдячує формуванням свого твердого українського світогляду, та, певне, і становленням як поетеси й критика.

 У 1929 -1939 рр. Теліги мешкали у Варшаві. Дошкуляли нестатки. Олені доводилося працювати і манекенницею в крамницях, і танцівницею в кабаре, нарешті знайшлася робота вчительки початкових класів в українській школі. Водночас вона не полишала активної літературної діяльності, співпрацюючи з «Вісником» Донцова, беручи участь у літературних дискусіях та творчих вечорах. Протягом 1939—1941 рр. Теліга мешкала у Кракові. У грудні 1939-го познайомилась з Олегом Ольжичем, відомим вченим-архітектором, поетом і керівником Культурної референтури ОУН. Вступила до Організації Українських Націоналістів, у Культурній референтурі писала тексти відозв та листівок, які потім таємно доправлялись в Україну для поширення. Після розколу організації ввійшла до ОУН(м). Від початку радянсько-німецької війни організація зайнялася формуванням похідних груп на Наддніпрянську Україну. Рух на Велику Україну очолив Олег Ольжич. До Києва перші похідні групи ОУН нелегально прибули у двадцятих числах вересня 1941 р., коли тут іще перебувала Червона армія. Згодом надійшло іще понад сотню членів ОУН. 

 В одній із похідних груп Олена Теліга, разом із Уласом Самчуком, перейшла польський кордон, опинилась у Львові, й на початку жовтня 1941 р. прибула до Києва. Займалась гуртуванням літераторів, очолила створену 8 жовтня Спілку українських письменників, брала участь у діяльності Української Національної Ради, співпрацювала зі щоденною газетою «Українське слово». У листопаді 1941 р. почав виходити літературний додаток до «Українського слова», насправді ж цілком окреме видання «Літаври». Теліга стала його головним редактором. Прискіпливо переглядала кожен матеріал, категорично відмовляючись публікувати славослів’я на адресу окупантів. Співробітник часопису Михайло Ситник згадував, що якось редакторка йому сказала про один із таких матеріалів: «Прошу цей мотлох кинути до коша. Це фольксдойчівська графоманія. Це, мабуть, ті ж самі писаки, що й Сталінові так щедрували». 

 7 грудня вийшло останнє число «Літаврів» — німецька влада заборонила видавати журнал надалі. У середині грудня 1941 р. була заарештована редакція «Українського Слова»: Іван Рогач, Петро Олійник, Ярослав Оршан-Чемиринський, Іван Кошик, Яків Шумедла. За наказом окупаційної влади почало виходити «Нове українське слово», новий редактор якого надав газеті чіткого пронімецького спрямування. Над Оленою Телігою нависли щільні хмари, однак до репресій іще не дійшло. На цей час вона вже мешкала разом із чоловіком – Михайло приїхав до Києва наприкінці листопада. 

 На початку 1942 р. почалася нова хвиля арештів: до німців уже остаточно дійшло, що українські націоналісти провадять власну політику. Ольжич наполягав на негайному переїзді Теліги подалі від Києва, проте вона заявила, пригадавши, як уперше емігрувала зі столиці 20 років тому: «Я добровільно вдруге з Києва не виїду!» 

 8 лютого до Теліги додому прийшли з ґестапо. Вона не відчинила дверей, німці, на диво, ламати двері не стали. Ольжич через посланця спробував переконати Олену, аби не йшла наступного дня на роботу до Спілки, бо там очікується засідка. Однак Теліга не могла залишити колег у небезпеці. 9 лютого 1942 р., в понеділок, Олена Теліга прийшла до Спілки, на роботу. Там уже перебували ґестапівці. Близько 15.00 вони наказали всім, хто не належав до керівництва чи працівників, забиратися додому. Всіх решту відвезли до будівлі ґестапо на Короленка (нині Володимирська),33. За годину потому з власної волі туди прийшов Михайло Теліга: збагнувши, що заарештували тільки членів Спілки, він, аби до останку бути поряд із дружиною, назвався письменником. У камері №34 ґестапівської катівні вона видряпала тризуб і напис: «Тут сидiла i звiдси йде на розстрiл Олена Телiга». Разом зі своїм чоловіком Михайлом Телігою, Іваном Рогачем, Володимиром Багазієм та іншими українськими націоналістами Олена Теліга була розстріляна 21 лютого 1942 р. в Бабиному Яру. 

 В урочищі знайшли свою смерть від куль окупанта професори Лазорко і Махиня, науковець Форостівський з дружиною, інженер Романов, архимандрит Вишняков, священики, черниці, близько 500 членів «Буковинського куреня» — загалом 621 учасник ОУН та багато прихильників. Усі збірки віршів Олени Теліги — «Душа на сторожі» (1946); «Прапори духа» (1947); «О.Теліга. Збірник» (1977); «Полум'яні вежі» (1977) — вийшли друком після її загибелі

 В незалежній Україні були видані «Вибрані твори», а також твори, документи та біографічний нарис «О краю мій», листи поетеси та спогади про неї. 21 лютого 1992 на символічному місці поховання Олени Теліги та її побратимів у Бабиному Яру членами ОУН та представниками патріотичної громадськості України вперше було поставлено Пам'ятний Хрест.

 22 травня 2006 року президент України Віктор Ющенко видав Указ про відзначення 100-ліття від дня народження Олени Теліги, згідно з яким: 21 липня 2006 року був випущений присвячений їй конверт із спец погашенням. 24 серпня 2006 року урочисто відкрито на її честь меморіальну дошку в Заліщиках на будинку колишньої вілли «Вікторія», де вона відпочивала в серпні 1936 року. 2007 року Національний банк України випустив монету номіналом 2 гривні із зображенням Олени Теліги. 

 13 грудня 2008 року в чеському містечку Подєбради на будинку, де містилися матуральні курси, на яких навчалася Олена Теліга, урочисто відкрита меморіальна дошка на її честь. 28 лютого 2009 року в Києві урочисто відкрито меморіальну дошку на будинку № 25/18 по вулиці Л. Толстого, в якому проживала Олена Теліга перед розстрілом у лютому 1942 року. 31 серпня 2009 року відбулося урочисте відкриття пам'ятника Олені Телізі у місті Києві на території скверу «Поляна» по вулиці Політехнічній навпроти 12 корпусу КПІ. Пам'ятник створено скульптором Володимиром Івановичем Щуром в 2008 році за кошти викладачів та випускника КПІ 1992 року Д.Андрієвського. 28 вересня 2009 року знову було відкрито та освячено дерев'яний пам'ятний знак-хрест загиблим членам ОУН замість зруйнованого у ніч на 15 липня 2009 року. 2016 року, з нагоди 110 річниці від дня народження Олени Теліги, в Бабиному Яру було встановлено і освячено кам'яний хрест замість дерев'яного.

 25 лютого 2017 на території Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» у Києві відбулося відкриття пам'ятника Олені Телізі. Участь у заході взяли представники громадськості, молодь, чиновники та духовенство. Освятив пам'ятник патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Чудовий пам’ятник поетесі встановлено і в парку КПІ. Меморіальні дошки на честь Олени Теліги встановлені також: у Львові — на проспекті Тараса Шевченка (колишня вул. Академічна), де в 1941 р. у будинку № 11 збиралися похідні групи ОУН. у Рівному, на будинку, де була редакція газети «Волинь». Ім’ям Олени Теліги названі вулиці у Києві, Дніпрі, Житомирі, Запоріжжі, Львові, Рівному, Сумах, Ужгороді та багатьох інших містах України. 

 Запроваджена міжнародна літературно-мистецька премія імені О.Теліги. «Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, Та там, де треба, я тверда й сувора: О краю мій, моїх ясних привітів Не діставав від мене жодний ворог». 

Олена Теліга.

Працівниками Центральної дитячої бібліотеки підготовлена книжкова виставка

«ОЛЕНА ТЕЛІГА :

 ВЕЛИЧ  ДУХУ  І  СИМВОЛ  ЧЕСТІ »

/115 років від дня народження/

 …Якось, у далекі празькі часи, Олена Теліга написала:
 «Душа горить — життя таке іскристе. 
Забрати все! Себе віддати всьому!..»

 Вона радісно і пристрасно любила життя, й без вагань віддала його заради України, яку любила більше, ніж саме життя. 

вівторок, 6 липня 2021 р.

Сергій Гридін - 50

 

 Вітаємо з ювілеєм улюбленого дитячого письменника Сергія Гридіна

Сергій Гридін – сучасний український письменник, автор багатьох пригодницьких творів для дітей та юнацтва. Псьменник родом із Рівненщини, народився у 1971 році. У дитинстві Сергій мав проблеми із зайвою вагою, але у підлітковому віці почав активно займатися спортом, відтак загартував не тільки тіло, а й силу волі.  В його підліткових творах описана ця  проблема. 

Сергій Гридін пише книги для підлітків. Автор вважає, що підлітковий вік - це  період активних змін.

Письменник переконаний, що писати підліткову літературу - це достоту нелегка справа. З дитячою літературою все простіше - усі ми колись були дітьми і пам’ятаємо себе якраз у дитячому віці. А підлітки змінюються весь час і змінюються часом, - каже Сергій.

Автор дитячих книжок «Федько, прибулець з інтернету», «Федько у віртуальному місті», «Федько у пошуках Чупакабри», «Кігтик Ковбаско», «Відчайдушні», електронна книга «Таємниці Ходвартса». Для підлітків написав повісті «Не такий», «Незрозумілі», «Не ангел», «І паралельні перетинаються», «Дорослі зненацька». У 2017 році, після повернення зі служби в зоні АТО заявив про себе як автор книжок для дорослих – «Сапери», «Віраж», «Чужий».

Оповідання виходили у збірках «Мама по скайпу», «Така любов», «Любов така», «10 історій для хлопців», до серії «Теплі історії», «19 різдвяних історій», «І це теж зробила вона».

Книжка «Федько у пошуках чупакабри» потрапила до «довгого списку» премії «Дитяча Книга року ВВС – 2012». Коли  Гридін був у зоні АТО, його книги поза цією зоною жили своїм життя. Повість «Не такий» – у короткому списку «Дитяча Книга року ВВС», книжку також відзначено як «Кращу книгу Рівненщини» у номінаціях «Краще видання для дітей» (2013) та «Краще видання для юнацтва та молоді» (2015). Лауреат конкурсу столичної Спілки письменників на найкращу книгу року «Глиняний кіт».

Дебютні книги Сергій Гридіна - це розповіді про захопливі пригоди Федька.

Всезагальна інформатизація суспільства виводить на літературну арену нових героїв, бо суспільство змінюється, а діти стають сучасними. Головними героями цієї книги є двоє дев’ятирічних друзів – Сашко на прізвисько «Біленький» і Петрик, який отримав прізвисько «Професор», бо дуже любить читати і багато знає. Хлопці описуються як протилежності, але це аж ніяк не заважає їхній дружбі. 

Вони звичайні хлопчаки, які люблять канікули, але й непогано навчаються, а ще обоє сучасні, розуміються у комп’ютерах та мислять сучасними категоріями, тому в їхній мові можна зустріти і слова, властиві підліткам, і згадки про популярні фільми, книги, телевізійні передачі. Проте, авторові вдається залишатися в межах нормативної мови, що є безумовною чеснотою цієї книги.

Водночас ці діти дуже різні.

Комп’ютер займає важливе місце у житті хлопців, Сашко ласкаво називає свій комп «Залізякою» і сприймає як живу істоту. Тому не дивно, що саме з комп’ютера, який є вікном до віртуального світу, приходить прибулець з Інтернету.  Але головним героєм цієї історії, без сумніву, є симпатичний і кмітливий вірус Федько, чиї емоції не лише чути у барвистій мові, але й видно завдяки зміні кольору його шкіри.

Пропонуємо вам відеогляд трилогії Сергія Гридіна "Федько - прибулець з інтернетку", який ми створили в нашій бібліотеці.

Центральна дитяча бібліотека приєднюється до привітань і стверджує, що книги зіграли не останню роль у формуванні світогляду чи розумінні життя, однак виділити якісь конкретні досить важко. Тож читаймо, бо ми того варті, а хороша книга допоможе знайти себе і правильний шлях у житті!


8 липня - Український День родини. ...














Родину  вашу у святковий час 
Ми хочем щирим серцем привітати.
Нехай добро іде у вашу хату, 
А все недобре оминає вас.

8 липня в Україні святкується Український День родини  - відносно молоде свято, яке відзначається щорічно з 2012 року. А в міжнародному співтоваристві Д ень родини засновано Генеральною Асамблееєю ООН ще в 1993 році відзначажться 15 травня.
Родина - це найрідніші, найближчі люди, які допомагають усім нам у складних ситуаціях, дарують нам тепло.
Родина - це  безпечний і затиший рідний дім, а родинне тепло й уроки життя - це те, що людина бере із собою в усі дорослі шляхи. 
Родина - це люди, які любитимуть тебе не зважаючи ні на що.
Родина - це добро, підтримка, любов, затишок, добробут. Для дітей родина - це своєрідне середовище, в якому у них складаються умови їх духовного,інтелектуального, емоційного та фізичного розвитку. Для дорослої людини родина є джерелом підтримки та розуміння. Справжня цінність у житті - це рідні та близькі люди. Члени родини пов"язані між собою не тільки спільністю побуту, але і взаємною моральною відповідальністю, соціальною необхідністю, яка зумовлює потребу суспільства в духовному і фізичному самовітворенні, звідси, мабуть і пішов вираз: сім"я - осередок суспільства. Цей день - гарна нагода приділити більше уваги своїм рідним, подарувати радісні незабутні емоції та висловити сво ніжність та піклування. 
 
Центральна дитяча бібліотека вітає з Днем родини. Бажаємо взаєморозуміння, щастя,райдужних планів і безлічі цікавих занять. 
Нехай родина завжди буде міцною скелею, захистом від негараздів. нехай буде мир та злагода.