пʼятниця, 30 вересня 2022 р.

Додай до мальопису перцю ( за мотивами коміксів Nasha Idea)

 Всі діти люблять комікси, адже вони не містять багато тексту, проте дуже багато малюнків, саме тому вони дуже популярні серед маленьких читачів.

Сьогодні, в рамках #Бібліофест_ХІІ , який проходить під девізом "Працює кожний- перемагаємо разом!!!" ми розповіли учням 3-А класу школи ТСШ№7, що таке комікси, з чого вони складаються, історію їх виникнення та про найпопулярніші комікси світу.

А також до нас на гостину завітав заслужений художник України, член асоціації карикатуристів України – Микола Дмітрух.

Він розважив, наших маленьких гостей створюючи їхні портрети-карикатури, чим вельми їх потішив. А потім провів майстер-клас по малюванню карикатур, а малювали вони, портрет своєї вчительки – Лілії Євгенівни.

Всі отримали:- позитивні емоції, гарні враження та чудесні портрети.

четвер, 29 вересня 2022 р.

Мистецький вечір "Примадонна європейської сцени" /до 150-річчя від дня народження Соломії Крушельницької

В рамках Бібліофесту ХІІ  "Працює кожний - перемагаємо разом" пройшов мистецький вечір "Примадонна європейської сцени", присвячений 150-річчю Соломії Крушельницької.
Мистецька імпреза була подарована читачам бібліотеки студентами Тернопільський Національний Педагогічний Університет, факультету мистецтв. Мистецький керівник - Ороновська Лариса.

Ініціатори: ММ-41, СОММ-22, куратори груп- Місько Г.С., Щур Л.Б.
Запрошені на імпрезу були учні 9-10 класів ТНВК "Школа-колегіум Патріарха Йосифа Сліпого". В репертуарі студентів прозвучали: вірш "Співуча краянка", слова Ірини Шикерявої; пісня "Запливай же, роженько весела", музика Георгія Майбороди на слова Андрія Малишка; "Елегія "Оксани Герасименко, виконання на бандурі; українська народна пісня "Цвіте терен", "Місяць на небі"; вірш "Я слухаю - співає Соломія" Анатолія Житкевича; авторська пісня Юрія Левицького під супровід гітари. На закінчення концерту ми організували флешмоб на пісню "Родимий край", слова Ісидора Мидловського і музика Віктора Матюка.

Родимий краю, село родиме,
Вас я вітаю, місця любимі.
Зелені ниви, ліси, могили,
Щасливі з вами дні мені плили.
До нових зустрічей!



середа, 28 вересня 2022 р.

Іван Карпенко-Карий, один із корифеїв українського побутового театру - 177 років ...

  #Іменинник_дня


 Справжнє ім'я - Іван Карпович Тобілевич (псевдонім Карпенко-Карий поєднує в собі ім'я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого — героя п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля»).
29 вересня 1845 народився в селі Арсенівка поблизу Єлисаветграда (Херсонщина). У сім’ї управителя поміщицького маєтку Карпа Тобілевича. З цієї творчої родини походили – Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас СаксаганськийНавчався Бобринському повітовому училищі, яке в 1859 році закінчив на “відмінно”. Іван Тобілевич отримав посаду писарчука в 14 років, а згодом його підвищили до канцелярського служителя в Бобринецькому повітовому суді, ще пізніше – до столоначальника у кримінальній частині. Протягом 23 років був чиновником і довгий час був секретарем міської поліції в Єлисаветграді, звідки був звільнений і засланий 1883 за постачання паспортами революціонерів.
 1860-их років приймав активну участь у театральному житті. Він був членом  різних театральних груп, на основі яких і утворився театр корифеїв. Саме Карпенко-Карий був одним із його засновників. До українського Театру корифеїв належали: Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марко Кропивницький, Карпенко-Карий. 
У 1880-і роки грав у трупі М. Л. Кропивницького, з 1883 року став писати драми українською мовою. У 1886 році в Херсоні вийшла збірка його драм: «Бондарівна», «Хто винен?» І «Розумний и дурень». У 1887 році була видана його драма «Наймичка» (в Херсоні), в 1891 – «Мартин Боруля» (надруковано в «Зорі»). Перевага його драм – жвавість, цілісність характерів і хороша мова. У 1900-1904 рр. письменник створив свою трупу. Сам грав переважно комедійні ролі. Славу письменникові принесли його комедійні твори. Усього І. Карпенко-Карий написав 18 п’єс.
Бурлака (1883); Безталанна (1884); Бондарівна (1884); Розумний і дурень (1885); 
Наймичка (1885); Мартин Боруля (1886); Гроші (1889); Сто тисяч (1889);
Батькова казка (1892); Паливода XVIII століття (1893); Лиха іскра поле спалить і сама щезне (1895); Понад Дніпром (1897); Чумаки (1897); Сава Чалий (1899); Хазяїн (1900); Гандзя (1902); Суета (1903); Житейськеє море (1904).
1906 — захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліна. 15 вересня 1907 року Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на
лікування; поховано його на хуторі Надія. 
І. Карпенко-Карий назвав хутір «Надія» на честь дружини. 

Він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література.

Обличчя української історії. Михайло Грушевський - 156 ...


Понад 156 років тому - 29 вересня 1866 року народився Михайло Грушевський. Його вплив на вітчизняну історію важко переоцінити, адже він не тільки писав, а й творив історію України. 
Немає такого українця, який не знав би, хто такий Михайло Грушевський. Біографія видатного українського історика досить цікава та насичена.

https://youtu.be/s3LtSvyypNQ

Арт-година "Фонтан рівності Г. Сковороди" . Майстерка від ГО"Просвіта" для дітей ВПО.

 В рамках бібліотечного фестивалю, #Бібліофест_ХІІ, який стартував 28 вересня відбулася атр-година для дітей вимушено переміщених осіб, присв’ячена 300-літтю від дня народження видатного українського філософа -Григорія Сковороди.

До нас в гості завітала Абрам’юк Ірина - членкиня ГО «Просвіта Тернопільщина», яка працює спільно з @Global Fund for children. Пані Ірина розповіла діткам про Григорія Сковороду, а також його «фонтан рівності», який вони потім малювали.


Є у Григорія Савича Сковороди концепція під назвою «нерівна рівність». Філософ узяв за символ фонтан, що складається з різних за об’ємом посудин, які наповнює вода. З одного боку – вони усі різного розміру, отже, нерівні. Але усі вони наповнені, тому рівні. А що означає «нерівна рівність» у нашому повсякденному житті…? Шануй усіх добрих людей, незалежно від кольору їхньої шкіри, нації, мови чи віри. На противагу поширеному гаслу: «Всі люди рівні» - Сковорода стверджував: «Всі люди різні». Після цікавої та пізнавальної бесіди діти малювали фонтан під керівництвом пані Ірини. Спільна справа об"єднує. Тримаймося. Все буде Україна!!!



«Серце віддаю дітям» - генію педагогіки В. Сухомлинському 104 роки...

 #Іменинник_дня

 28 вересня 1918 року народився в с. Василівці (тепер Кіровоградська обл) в бідній селянській сім’ї. Тут минули його дитинство й юність. Він вчився в рідному селі у школі і в 1933 році закінчив семирічку. Спочатку Василь Сухомлинський вчився в медичний технікум, але незабаром пішов звідти, вступив на робочий факультет, достроково закінчив його і був прийнятий до педагогічного інституту. З 1935 р. починається педагогічний шлях Сухомлинського. У 17 років він став вчителем заочної школи недалеко від рідного села. Перевівся до Полтавського педагогічного інституту заочником і закінчив його в 1938 році. Закінчивши інститут, Сухомлинський повертається в рідні місця і працює викладачем української мови і літератури в Онуфріївській середній школі. У 1941 році під час Другої світової війни добровольцем йде на фронт. У січні 1942 року Сухомлинський був важко поранений, довго лікувався і вже не зміг повернутися до військової служби. У червні 1942 року його призначили директором сільської середньої школи, де він працював до березня 1944 року. Крім ерудиції, Сухомлинський мав неабияку силу волі, вирізнявся поміркованістю, надзвичайною скромністю, працездатністю (вставав щодня о четвертій годині ранку й писав власні твори до восьмої), людяністю. Також педагог володів кількома іноземними мовами. У багатьох напрямах педагогічної науки він випередив свій час. 

У 1948 році Сухомлинський стає директором Павлиської середньої школи і працює а цій посаді 23 роки (до кінця життя). В 1948 році це була звичайна, пересічна школа. 23 роки стали найпліднішим періодом його науково - практичної та літературно-публіцистичної діяльності. Звичайну сільську школу він перетворив у справжню педагогічну лабораторію, де видобував скарби педагогічної мудростіЗ 1957 р. — член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР. 1958 — заслужений вчитель УРСР. 1968 — нагороджений званням Героя Соціалістичної Праці. Цього ж року обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.

Він, ставив і розв’язував проблему формування в молоді національного і естетичного світобачення. Про один із шляхів успішного розв’язання цієї проблеми він писав, що у душі дітей мають увійти кращі народні традиції і стати святим законом, бо не можна уявити народ без імені, без пам’яті, без історії. Написав 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок для дітей.  У його працях часто знаходимо вислови «мудра людська любов», «мудрість жити», «гідність — це мудрість тримати себе в руках». Педагог цілеспрямовано формував у кожного вихованця вміння бути маленьким філософом, осмислювати світ через красу природи. Книга «Серце віддаю дітям» мала привселюдне зізнання і підтверджене трудами і щоденними діяннями великого вчителя. Він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей»

2 вересня 1970 року Василь Олександрович Сухомлинський помер.


пʼятниця, 23 вересня 2022 р.

150 років - легенді світового рівня української опери Соломії Крушельницькій...

 #Іменинник_дня

Крушельницька Соломія Амвросіївна народилася 
23 вересня 1872 року в селі Білявинці (сучасна територія Тернопільської області), в родині греко-католицького священика. Дитинство майбутньої співачки пройшло в сусідньому селі Біла, куди незабаром переїхала вся її велика родина: батько, мати й вісім дітей. Музика ввійшла в життя Соломії з раннього дитинства, з колискових пісень матері.
Ще маленькою дівчинкою вчилася грати на фортепіані, а з 10 років виступала в хорі організованому її батьком. Помітивши палке бажання доньки до музики, батьки зайняли грошей і відправили її вчитися в Львівську консерваторію. У 1893 році з медаллю закінчила консерваторію й з успіхом дебютувала на сцені Львівської опери. Ставши солісткою оперного театру, Соломія вирішила не зупинятися на досягнутому й восени того ж року до Мілану, аби продовжити музичну освіту. Своїм голосом і артистизмом вона відразу ж звернула на себе увагу педагогів і заслужила «звання» «найталановитішої та найбільш вихованої» серед усіх учениць міланської школи бельканто. 

Через рік молода вокалістка вже співала провідні партії в оперних театрах Італії, де швидко завоювала любов і вдячність публіки. Звістка про це дійшла до рідного Львова, і незабаром керівництво міської опери запросило Соломію Крушельницьку на гастролі. Пробувши на батьківщині п’ять місяців, восени 1894 року Соломія повернулася до Італії продовжувати навчання. Один з кращих у той час оперних театрів — Одеський — запросив примадонну на гастролі в складі італійської трупи. Виступаючи з тріумфом у Варшаві, Соломія також кожен рік виїздила на гастрольні виступи до Петербургу, де співала в складі італійської трупи в Маріїнському театрі разом з Карузо, Баттістіні, Аримонді, Куччині і Сільвестрі. У Крушельницької складалася блискуча кар’єра. 
Проживаючи в Італії, співачка тріумфально гастролювала в Португалії, Єгипті, Алжирі, Іспанії, Аргентині, Бразилії, Франції. Крушельницька завжди включала в свої програми українські народні пісні, які безмірно любила, а також твори українських композиторів: Лисенка, Людкевича, Нижанковського, Вахнянина, Січинського.  В 1939 році після смерті чоловіка (в 1910 році вийшла заміж за італійського адвоката Чезаре Риччоні) Крушельницька вирішила назавжди повернутися на батьківщину і переїхала до Львова. В 1944 році всесвітньо відома співачка стала викладачем Львівської державної консерваторії ім. Лисенка, а через 8 років - професором. У квітні 1947 року колишня австрійська, а потім італійська громадянка звернулась до Президії Верховної Ради УРСР з проханням надати їй громадянство. 
  Останні роки Соломія жила й працювала на рідній землі, передаючи свій багатий досвід й величезні знання молоді. Незважаючи на свій вік, співачка виступала з сольними концертами, останній з яких відбувся, коли їй було 77 років.
Померла вона 16 листопада 1952 року і була похована на Личаківському кладовищі неподалеку від могили свого друга Івана Франка.


середа, 21 вересня 2022 р.

Герберт Джордж Уэллс - прихильнику фабіанського соціалізму 156...

 #Іменинник_дня

Англійський письменник, публіцист, представник критичного реалізму. Народився 21 вересня 1866 в Бромлі, передмісті Лондона. Його батько був крамарем і професійним гравцем в крикет, мати – економкою. Спочатку навчався в класичній школі Мідхерст. 

Освіту здобув в Кінгс-коледжі Лондонського університету, який закінчив у 1888 році. Навчаючись він потрапив до лабораторії Гекслі, де ним зацікавився послідовник Чарльза Дарвіна. Він здобув ґрунтовну освіту і до 1891 року отримав два вчених звання з біології, з 1942 року доктор біології. У 1893 році професійно зайнявся журналістикою. Згодом у нього виникла ідея створення циклу науково-фантастичних романів. 

Уеллс став відомим завдяки його першій роботі – «Машина часу» в 1895 році. Незабаром після опублікування цієї книги, Уеллс написав такі: «Острів доктора Моро» (1895); «Людина-невидимка» (1897), і найбільш відому його роботу: «Війна Світів» (1898).
 Між 1924 і 1933 роками Уеллс мешкав головним чином у Франції. 
З 1934 по 1946 рік він був міжнародним президентом ПЕН. 
З 1903 по 1909 рік Уеллс входив до Фабіанскької спільноти, яка виступала за обережність і поступовість в політиці, науці та суспільному житті. 
Уеллс помер 13 серпня 1946 року в своєму будинку від ускладнень важких проблем з обміном речовин.

субота, 17 вересня 2022 р.

Михайло Коцюбинський - класику української літератури 158 років ...

 #Іменинник_дня

 Народився 17 вересня 1864 у Вінниці у родині чиновника. Батьків письменника звали Михайло, Глікерія.

Навчався в Барській початковій школі (1875 — 1876), Шаргородському духовному училищі  (1876 — 1880).

Після закінчення Шаргородської семінарії у 1880 Михайло Коцюбинський поїхав до Кам’янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася через матеріальні обставини, але він продовжував самотужки навчатись. У 1885 р. увійшов до підпільної “Молодої громади”, за що був притягнутий до судової відповідальності. У 1886 –1889 він дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно, а 1891-го, склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного учителя, працює репетитором.

Почав друкуватися в 1890 р. — львівський дитячий журнал «Дзвінок» опублікував його вірш «Наша хатка». У 1891 році склав іспит на пправо працювати народним учителем. 1892–1896 — працював у складі Одеської філоксерної комісії, яка боролася зі шкідником винограду. Потім працював у Криму. Від листопада 1897 до березня 1898 обіймав різні посади в редакції житомирської газети «Волинь». 1898 переїхав у Чернігів, де займав посаду діловода при земській управі. В Чернігові зустрів Віру Устимівну Дейшу, яка стала його дружиною — вірним другом та помічником. Брав активну участь у культурному житті міста, влаштовував літературні вечори, підтримував письменників-початківців. 

У середині 1909 р. письменник їде на о. Капрі через астму і сухоти. 1911 — «Товариство прихильників української науки і штуки» призначило Михайлу Коцюбинському довічну стипендію в розмірі 2000 крб. на рік, щоби він міг звільнитись зі служби. Проте письменник почував себе дедалі гірше. Його мучили астма і туберкульоз. Через потребу в лікуванні Коцюбинський відвідав Італію (острів Капрі) й інші країни Європи.

Помер 25 квітня 1913 року в Чернігові.

четвер, 15 вересня 2022 р.

Купер Джеймс Фенімор — відомий американський письменник, якому 233 роки ...

15 вересня 1789 року народився Джеймс Фенімор КуперДо його спадщини входять історико-пригодницькі романи про війну за незалежність у Північній Америці, епос фронтіра, морські подорожі («Шпигун», 1821; пенталогія про Шкіряну Панчоху, зокрема «Останній з моґікан», 1826, «Звіробій», 1841; «Лоцман», 1823), соціально-політична сатира та публіцистика (памфлетний трактат «Американський демократ», 1838). 

 Роман «Лоцман» (The Pilot, 1823) з його незабутнім головним героєм був першим з численних творів Купера про пригоди на морі. «Історія американського флоту» (History of the Navy of the United States), 1839, свідчила про прекрасне володіння матеріалом і закоханість автора у мореплавство.  Автор 33 романів, Фенімор Купер став першим американським письменником, якого беззастережно й широко визнало культурне середовище Старого Світу. Бальзак, читаючи його романи, за власним визнанням, гарчав від задоволення. Теккерей ставив Купера вище за Вальтера Скотта, повторивши у цьому випадку відгуки Лермонтова й Белінського, який взагалі уподібнював його Сервантесу й навіть Гомеру. Пушкін відзначав багату поетичну уяву Купера. Професійною літературною діяльністю він зайнявся порівняно пізно, вже в 30-річному віці, і взагалі немов би випадково. Якщо вірити легендам, якими неминуче обростає життя великої особистості, свій перший роман («Обережність», 1820) він написав, заключивши парі з дружиною.  

Народився письменник у Берлінгтоні (штат Нью-Джерсі). Дитинство провів у прикордонному Куперстауні, заснованому його батьком. Навчався в Єльському університеті, служив на флоті. Одружившись у 1811 році, присвятив себе родині, сільськогосподарським та суспільно-політичним інтересам Куперстауна. У 1820 році склав для дочок традиційний роман моралі «Обережність» (Precaution). Відкривши в собі дар оповідача, написав роман «Шпигун» (The Spy, 1821), заснований на місцевих переказах. Роман отримав міжнародне визнання, і Купер перебрався з родиною до Нью-Йорка, де незабаром став помітною літературною фігурою й лідером письменників, які ратували за національну своєрідність американської літератури. Роман з куперстаунського життя «Піонери» (The Pioneers, 1832) відкрив тему американського фронтіра і вперше представив Натті Бампо, єдиного у своєму роді американського героя. Найбільш популярні романи Купера «Звіробій» (Deerslayer, 1841), «Останній з моґікан» (The Last of the Mohicans, 1826), «Слідопит» (The Pathfinder, 1840), «Прерія» (Тhe Prairie, 1827), що утворюють епопею про Шкіряну Панчоху, оповідають про нестримну втечу мисливця і слідопита Натті Бампо від колонізації. Його політична алегорія «Монікіни» (The Monikins, 1835), п’ять томів подорожніх нотатків (1836—1838), памфлет «Американский демократ» (The Атегісап Demoсrat, 1838) та соціальні романи, наприклад роман про земельну ренту «Сатанстоу» (Satanstoe, 1845), свідчать про те, що він був гострим критиком американського життя в його переломний період. 

  Останні дванадцять років життя, найбільш зрілі та плідні в його творчості, письменник провів у Куперстауні. Сімнадцять об’ємних літературних творів, написаних автором за цей час, присвячені трьом темами: морю, кордону і громадянській критиці. Помер Купер 14 вересня 1851 року.

 

неділя, 11 вересня 2022 р.

Майстер літературних шедеврів Вільям Сідні Портер-160 ...

 #Іменинник_дня

Народився 11 вересня 1862 в Грінсборо штату Північна Кароліна. Батько О.Генрі був лікарем. Матір померла коли хлопчику було три роки..

Портер закінчив середню школу у 1876 році і вступив до вищої школи Ліндсей Стріт. Тітка стала йому опікуном у 15 років. Після школи (в 16 років) почав працювати в аптеці у дядька продавцем і фармацевтом (1878). Швидко навчався і через рік, в 1879 році, отримав ліцензію фармацевта. Через три роки, в 1881 році, поїхав до Техасу, так як у нього були серйозні симптоми захворювання на туберкульоз, і було потрібно змінити клімат. Там він жив на ранчо сина знайомого доктора Холла – Річарда Холла, допомагав в роботі (раз-два в тиждень привозив пошту з містечка Конулла, допомагав з приготуванням їжі для ковбоїв), але не працював, не одержував платню і не платив за їжу та дах над головою. Через два роки, вилікувавшись і зміцнівши, переїхав до міста Остін (Техас), де  працював бухгалтером у фірмі нерухомості, креслярем в земельному управлінні. Після цього став касиром і бухгалтером в одному з банків Остіна. Був звинувачений в крадіжці — і півроку ховався від правосуддя в Гондурасі, потім в Південній Америці. Повернувшись в США, був засуджений і посаджений у в’язницю, де провів три роки (1898–1901). Перебуваючи в ув’язненні Портер написав кілька літературних творів. Тоді ж узяв псевдонім – О. Генрі (іноді підписувався як Олів’є Генрі). До написання творів його підштовхнула відсутність грошей, щоб привітати доньку з Різдвом. О.Генрі став успішним письменником коли відбував термін у тюрмі. 

Перша розповідь письменника була опублікована в 1899 році ( «Різдвяний подарунок Діка – Свистуна») в журналі  Мак- Клюрс. Перший роман «Королі і капуста» був надрукований  в 1904.  Відомі твори О. Генрі: «Чотири мільйони» (1906), «Серце Заходу» (1907), «Шляхетний шахрай» (1908), «Шляхи долі» (1909), «Точні справи» (1910) та інші. Майже все життя О. Генрі присвятив написанню коротких оповідань з несподіваними поворотами сюжету. Лише наприкінці життя О. Генрі зайнявся романами. Наприкінці життя Портер страждав цирозом печінки і діабетом. Портер помер 5 червня 1910 в Нью-Йорку у віці 47 років. Через кілька років після смерті письменника була заснована премія О. Генрі .  

 

Що ж до читацької любові до нього, то вона незмінна: О.Генрі, як і раніше, посідає постійне місце серед авторів, яких люблять перечитувати в багатьох країнах світу. 
Центральна дитяча бібліотка читає на свого читача.

субота, 10 вересня 2022 р.

“І стоїть Україна перед нашим духовним зором у вогні, як неопалима купина”. О. Довженко

Сьогодні, 10 вересня 128 років з Деня народження Олександра Довженка – легенди світового кінематографа, який прославив любов до України на весь світ, за що і був покараний. Концтабір, цензура, заборони знімати та постійні переслідування – такою була ціна його боротьби за Батьківщину. 
Народився 10 вересня 1894 року в у бідній селянській родині на Чернігівщині, на хуторі В’юнище (нині територія села Сосниця). Мав 13 братів і сестер, більшість із яких померли в дитинстві. Тому в згадках про дитинство в уяві Олександра Довженка завжди поставали “плач і похорон”. Дитинство його проходило серед природи: мальовнича Десна, “казкова сіножать”, колоритні постаті, житейські трагедії та свята. Народження та смерть. Цей скарб української землі згодом зобразитися у кращих фільмах Довженка. Кожну свою стрічку Довженку доводилося переробляти по декілька разів, аби 

догодити радянській цензурі. 
Спецслужби знали майже про кожен крок режисера. Так, наприклад, у розсекречених документах зазначається: “Уві сні він часто розмовляє українською”. На Довженка також було складено довідку, де зазначалося, що він “прихильник націоналістичного, українофільського руху”.  Протягом 1941- 1945 рр.  Довженко створив низку новел: “Ніч перед боєм”, “Мати”, “Стій, смерть, зупинись”, “Хата”, “Тризна” та інші. Епосом війни називають кіноповість “Україна в огні” (1943). Цей твір був Сталіним заборонений, а як покарання Довженку заборонили повертатися в Україну. Олександр Довженко – представник “розстріляного відродження”.

  25 листопада Олександр Довженко раптово помер від інсульту на своїй дачі під Москвою.  На похорон приїхала і делегація з України. На згадку про рідну землю друзі привезли сніп жита та яблука. А в могилу Довженка вкинули грудочку української землі: -“земля, по якій твої ноги ходили, нині з теплом тебе приймає”

“Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців”.  О. Довженко.