пʼятниця, 26 квітня 2013 р.

Чорнобиль немає минулого часу...
 

26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС сталася найбільша в історії атомної енергетики аварія. Реактор четвертого енергоблоку вибухнув. Радіоактивні елементи йоду, стронцію і цезію поширилися на північну частину України, Білорусі, Прибалтики, Польщі, Швеції, Фінляндії й інших країн.
Чорнобильська катастрофа спричинила великі людські жертви і Чорнобиль став символом атомної небезпеки у світовому масштабі.
 
 

Чорнобиль
Слова: Олександр Смик
Почули плач з Чернечої гори,
Відчули присмак гіркого полину
І, як чуби, схилили прапори,
Коли поклали Україну в домовину.
Пекельним сяйвом світяться хрести,
Потвори розповзаються по хатах,
І вже ніяке "Господи прости"
Не зможе врятувати рідну матір.

Приспів:
У вічі час нам дивиться, братове,
Біда і смерть стоять біля воріт,
Хай в душу западе останнє слово:
Єднаймося, бо вимирає рід!
Єднаймося, щоб врятувати рід!
В музейних експонатах булава
Останнього, хто вийшов із покори,
Безрідні яничари-татарва,
Як ворони клюємо чорне горе.
І підростає молода орда,
Запліднена безрідям і безчестям,
І чи знайдеться нам жива вода?
Чи Україна знову нам воскресне?
Приспів.
Хай в душу западе останнє слово:
Єднаймося, бо вимирає рід!
Єднаймося!

 
Духовний Чорнобиль
Володимир Сад
 
Не чорнобиль бруднить наші душі,
Хоч його «подарунки» страшні.
Бруд в повітрі, на морі і суші,
Хворі діти і очі сумні.
Скільки зламаних доль, скільки втрати,
Сліз і горя, нездійснених мрій!
Так приходить до людства розплата –
Чорний смерч, хижий птах-суховій.
Але є щось страшніше, гріховне,
Те, що душу і совість гнітить.
Коли в серці чорнобиль духовний –
В’яне, гасне воно і болить.
Гріх стіну звів міцну, монолітну,
Взявши серце в глухий саркофаг.
Там воно пульсує безплідно,
А навколо і морок, і жах.
І людині самій не під силу
Вирвать з серця гріховний полин.
І волає воно понад силу, –
Не зламати гріховний заслін.
Заступися, Господь, і дай волю!
Нас помилуй, прости і спаси,
Все брудне Ти очисти Собою,
Підніми й на руках понеси.

 
Чорнобиль
Тетяна Червонюк
В прекрасний день весни
Не відчувалося біди.
Аж тут зловіщий вибух пролунав –
Він щастя й радість у людей забрав.
Десятки, тисячі життів
На віки вічні погубив.
Чому так сталося, скажіть.
 Не знаєм цього й будем жить.

З квітневою загадкою біди
Залишимось ми назавжди.