пʼятниця, 30 січня 2015 р.

Бій під Крутами


29 січня1918 року відбувся бій під Крутами, в якому українські студенти пожертвували своїм життям, аби спинити армію більшовиків при наступі на Київ. Цей приклад самопожертви молоді багато в чому нагадує подвиг Небесної Сотні та "кіборгів".


Бій українських вояків проти більшовицької армії на станції Крути затримав ворога на чотири дні. Таким чином добровольці утримали столицю на час, необхідний для укладання Брест-Литовського миру, який de-facto означав міжнародне визнання української незалежності. Минуло майже сто років, а ми знову змушені обороняти власну незалежність ціною людських жертв.

 До цієї визначної дати  у Центральній дитячій бібліотеці відбувся захід, присвячений героям Крут. На початку зустрічі учні школи- колегіуму ім. Й. Сліпого /10-11 кл./ переглянули відео "Бій під Крутами чи Українці НЕ здаються!", у якому зображено реконструкцію бою. З оглядом літератури по даній темі виступила бібліотекар відділу обслуговування учнів 5-11 класів Намисняк В. С. На захід була запрошена кандидат історичних наук, викладач ТНЕУ - О. Й. Парнета, яка провела бесіду зі школярами у вигляді діалогу.
 
З метою  проведення заходу на тему: "Бії під Крутами" для учнів старших класів рекомендуємо:
Відеоролики:



Реконструкція бою під Крутами
Сайт молодіжної компанії «Памятай про Крути»
 для учнів молодшої школи:
Розповідь про Крути

- А все ж воно добре, що ми маємо уроки українознавства, - обізвався Юрко, - а то б не знали про Крути. Добре, що сьогодні учитель розповів нам про них.
- А мені татко розповідав про бій під Крутами. Татко жив тоді в Києві, - похвалився Богдан.
- Про Крути найбільше знає дядько Євген, - відізвався з їдальні 

Богданів батько. - Він може багато розповісти, але йому важко 

згадувати про ті події, бо його рідний брат загинув у 

цьому бою.
Дядько Євген був приятелем Богданового батька  ще з юнацьких часів.  І саме тепер гостював у них.
Діти ввійшли до їдальні і обступили дядька. Мала Мартуся

принесла стільчик і примостилася біля дядькових ніг. Всі

притихли в очікуванні розповіді.

- Мені тоді було лише дванадцять років, - задумливо, ніби гадуючи, почав дядько Євген, - а то, мабуть, не було б мене тут серед вас, бо й я загинув би під Крутами. А так я був ще малий, сидів удома і не знав, що на північ, назустріч большевикам, які сунули війною на Україну, їде курінь молоді, щоб заступити ворогові дорогу на Київ. І хоч це були ще цілком юні хлопці - студенти університету й старші учні гімназії, та всі вони понад усе любили Україну і, як один, готові були віддати життя за молоду Українську Народну Республіку. Ту любов розбудив у їхніх серцях великий український патріот - Симон Петлюра.
Юнаки були мало обізнані у військовій справі, зброї теж не вистачало, та це не злякало юних патріотів, бо запал їх був великий. Вони рішуче виступили до бою проти страшного, добре озброєного московського війська. Бій з большевиками розгорівся на станції Крути. Слідом за студентським куренем українська влада вислала справжнє військо, але поки воно доїхало до станції, юнаки зі студентського куреня вже билися з ворогом. Бій ішов рукопашний, бо в юнаків було мало набоїв. Українські військові відділи, що над’їхали на допомогу, з жахом побачили, що не можуть стріляти зі своїх гармат, бо юнаки змішались з ворогом і була небезпека, що гармати битимуть по своїх.
-   Молодь, що залишилася в Києві, -  продовжував свою розповідь дядько Євген, - з хвилюванням чекала вісток із фронту.
-     Якось ми з друзями сиділи в кімнаті сумні і пригнічені, бо вже знали, що большевицькі війська просуваються до Києва, й кожен мав когось близького в студентському курені. Раптом двері до кімнати відчинилися і на порозі з’явився наш старший товариш Ігор, який теж брав участь у бою під Крутами. Блідий, у брудній подертій уніформі, він мовчки дивився на нас, спершись на одвірок. Потім увійшов до кімнати, сів на стілець і закрив обличчя долонями. Ми мовчали, зворушені його появою.
Дядько Євген замовк на хвилину.
- Що ж вам розповідати далі? Майже всі ті, що поїхали зі студентським куренем, загинули. Коли українське військо знову відвоювало у ворога станцію Крути, тіла полеглих студентів привезли до Києва і урочисто поховали їх, як героїв, і пам’ять про них не загине серед українського народу ніколи.
Маленька Мартуся дивилася на дядька Євгена великими переляканими очима і врешті тихо спитала:
- А ви знайшли тіло свого братика?
Дядько Євген не відповів Мартусі, тільки нахилився, поцілував її в голівку і мовчки вийшов з кімнати.
Коли двері за ним зачинилися, батько Богдана тихо промовив:
- Так, тіло брата знайшли і поховали з почестю.
Діти мовчали, їм було жаль і полеглих молодих студентів, і дядька Євгена.
Батько Богдана перервав мовчанку. Він уже бадьоріше звернувся до дітей:
- Не сумуйте! Краще ніколи не забувайте про героїв Крут і день - 29 січня 1918 року, коли вони загинули, захищаючи молоду Українську Республіку від московських загарбників.


Наталя Лівицька-Холодна