Миколай іде до нас!
12 грудня Центральна дитяча бібліотека радушно приймала учнів 2-Б класу ТНВК школи колегіуму ім. Йосифа Сліпого. Працівниками бібліотеки був проведений майстер - клас по виготовленню аплікації у вигляді новорічної іграшки "Миколайчик". Також діти прослухали легенду про Святого Миколая, переглянули мультфільми на новорічну тематику та прийняли участь у діалозі за оповіданням Валентини Попелюшки
Хто приносить подарунки?
Хто приносить подарунки?
І ще знадвору,
відмикаючи вхідні двері, мама почула неймовірний галас її восьмирічних двійнят
- Оленки та Сашка. «Буває!!!» - «Ні, не буває!»... «Правда!» - «Ні, не
правда!», - долітали до її вуха окремі викрики дітей. Мама тихенько зайшла до
квартири і, перш ніж зняти пальто та чобітки, акуратно поклала на антресолі
шафи для верхнього одягу великий пакунок. Щойно встигла закрити дверцята шафи,
як діти з галасом вибігли до передпокою, розчервонілі та збуджені. - Мамо, - ледь не плачучи, поскаржився Сашко, - а Оленка
каже, що Святого Миколая насправді не буває, що то ти сама щороку купуєш нам
подарунки! -
А хіба не так? - з викликом заявила сестра.
- Це
тільки малечу дурять усілякими вигадками, а я вже доросла, і все розумію. Та ти
ж і сама, мамо, нам колись розповідала про історію цього свята, пригадуєш? А це
наївне дитя й досі вірить у дитячі вигадки!
Вона пирснула і,
насмішкувато
змірявши поглядом молодшого за неї на п’ятнадцять хвилин братика, попрямувала
до вітальні дивитися мультики.
- Мам, - Сашко підійшов до мами, притулився до її іще
холодної після вулиці руки і важко зітхнув, - ну чому вона так? Увесь передсвятковий настрій зіпсувала. - Не сердься на неї, синку, - лагідно і чомусь сумно
сказала мама, - їй так хочеться швидше стати дорослою. Вона ще не розуміє, що
оці дитячі безтурботні роки, наповнені казкою та всілякими дивами, і є
найкращими у житті.
Малеча втихомирилася, а в мами ще
довго щеміла душа. Так, вона розповідала дітям про чудову традицію - робити
приємні сюрпризи тим, кого любиш, або тим, хто потребує уваги та допомоги, на
честь доброчинця, який жив багато сторіч тому. Це він продав усе своє майно,
аби допомогти дівчаткам з незаможної родини. І звали доброчинця Миколай. А за
свою жертовність з часом, після смерті, був зарахований до чину святих. Тоді
обоє її непосидьків слухали уважно, з розумінням, співчуттям. Яка ж муха тепер
вкусила її донечку?
Вранці двійнята прокинулися майже
одночасно, і відразу полізли під подушечки. Ось і настав той довгоочікуваний
день - Святого Миколая, коли всі дітки одержують омріяні подарунки.
- Овва! - радісно вигукнув Сашко, - а ти казала, що
насправді Миколая не існує! Та я мамі жодного разу навіть не натякнув, що хочу
саме цю модель конструктора літака. Навіть словом!!!
Він відірвав погляд від такого
бажаного подарунка і подивився на сестру. Оленка сиділа, мов закам’янівши, і
притискала до грудей свою подушку. На ліжку було порожньо. Під подушкою
дівчинка не знайшла нічого. Ну зовсім ні- чо-гі-сінь-ко. Вона розгублено поглядала
на простирадло. І Сашко теж не знав, що й сказати, аби втішити сестру.
Нарешті та тихенько злізла з ліжка
і гак само тихенько, похнюпившись, попленталася на кухню, де мама вже на-
чаклувала над чимось смачненьким, бо приємний запах розносився всією квартирою.
- Мамо, - ледве чутно покликала дівчинка, - а чому
Святий Миколай мені нічого не приніс?
Мама відставила сковорідку з вогню
і уважно поглянула на доню.
-
Напевно, він почув твої вчорашні заяви про те, що його
насправді не існує.
От і вирішив, що нелогічно людині одержувати подарунки від
того, кого для неї немає.
Вуха Оленки горіли вже не від
образи, а від сорому. Ледь стримуючи сльози, вона поволі вдяглася, майже не
снідала, і з пригніченим настроєм пішла до школи.
А ввечері, коли вся родина у вітальні
дивилася улюблений фільм, дівчинка пішла до їхньої з братом кімнати і зачинила
за собою двері. Вона нарешті дала волю сльозам, які стримувала цілий день, і щиро
прошепотіла:
-
Миколайчику, вибач мене, будь ласка, за те, що я
відмовилася від тебе. Не знаю, що на мене найшло. Твоє свято - найкраще в році,
навіть краще за День народження, тому що цього дня всі дітки радіють, а не
тільки я. Мама казала, що ти був найдобрішим за життя, і найми- лосерднішим,
коли став святим. Пробач одну маленьку нерозумну дівчинку.
Наплакавшись, вона прилягла на своє
ліжко і за звичкою засунула руки під подушку...
- Ой, що це? - відразу підскочила від несподіванки і підняла подушку.
- Ой, що це? - відразу підскочила від несподіванки і підняла подушку.
На ліжку лежав пакунок, у якому
дівчинка розгледіла новесенькі ковзани з білими черевиками саме її розміру.
Сльози відразу висохли, і щаслива Оленка притиснула подарунок до грудей.
- Дякую, Миколайчику!
У цей час їй здалося, що за вікном
їхньої квартири, яка знаходилася на четвертому поверсі, їй по-дружньому
підморгнув хтось білобровий і рожевощокий.
за матеріалами журналу "Світ дитини".-2015.-№12
Немає коментарів:
Дописати коментар