Українські звичаї і традиції. Свято Івана Купала

День Купала, який припадає на 7 липня, збігається з літнім сонцеворотом. У давніх слов'ян Дажбог — бог Сонця — був найшанованішим серед інших міфологічних святих. Наші пращури вважали, що саме він дарував життя на Землі. Відтак Сонце було прообразом свого покровителя, а тому його річний цикл збігався з певними ритуальними дійствами. Одне з них — Купало. Основним стрижнем, довкола якого відбуваються дійства, є купальський вогонь, котрий мав горіти цілу ніч. Для цього парубки заздалегідь заготовляли хмиз. Зладнавши з соломи, рогози або дубців козубок, тягли його селом, і кожен господар мав подарувати «на розпал» будь-яку вийшлу з ужитку річ чи кілька ломаччин. Зібране в такий спосіб відвозили на леваду, де була річка чи ставок, і складали в купки. Тут, власне, й відбувалося дійство.

Окрім купальського вогню, зі святом пов'язані два найголовніших персонажі — власне Купало і Марена. Досі нема чіткої думки щодо їх походження. Марена й Купало — основні дійові особи обряду. Напередодні, себто 6 липня, дівчата, зібравшись у лісі чи на луці, робили угайки опудало — Марену. Ляльку в зріст людини плели із соломи й вбирали наче живу: одягали вишиту жіночу сорочку, підв'язували плахту й фартуха, шию прикрашали намистом; на ноги взували сап'янці, а подекуди й каптур.

На Полтавщині Марену називали Марою (подекуди —Мариною). Біля Мари клали великий жмут жалкої кропиви й босоніж перестрибували через неї. Наприкінці дійства Мару несли до річки й топили, а віночки перед цим вішали на деревах, а дехто брав додому, щоб прилаштувати в хаті чи стайні як оберіг від нечистої сили. Як правило, хлопці намагалися знищити опудало приступом. Вони зненацька накидалися на дівочий гурт, одбирали ляльку, розривали її на шмаття чи топили у воді. Дівчата в цей час співали жалібливі пісні.

Хлопці в свою чергу готували інше опудало — Купала. Воно також нагадувало високу — в зріст людини — ляльку із соломи. Для цього робили тичку з перекладиною і обкручували її кулем. Поверх надівали штани, сорочку, бриля, до рук приправляли батога чи кия, голову прикрашали вусами та бородою. Нерідко, щоб опудалові надати виразніших форм, голову спеціально виліплювали з білої глини і засушували на сонці. Замість очей вправляли вуглини, а щоки розфарбовували яскраво-червоними барвниками.

Вчинивши «самосуд» над Мареною, гуртом йшли до Купала, який мав стояти неподалік на пагорбові й «спостерігати за діями». Біля нього лежав хмиз. Розпалити багатія годилося найміцнішому парубкові, котрого поважали в селі.

Це була кульмінаційна дія. Доки розгорався вогонь, хлопці й дівчата, взявшись за руки, ходили за сонцем навколо Купала. Після хороводу починалися ігри. Упіймавши котрусь з юнок, хлопці обливали її водою. Не відставали від них і дівчата, бо «негоже на Купала сухому бути».

Вважалося за честь кожному «очиститись вогнем» — тричі перестрибнути через нього. Якщо хлопець стрибнув найвище, то це віщувало гарний врожай у родині, найспритніше — здоров'я прибуде, а вскочить у вогонь — протягом року трапиться нещастя, зачепить ногою дрова — накличе в оселю нелад. Коли вдало перестрибнуть багаття юнак з дівчиною, то неодмінно пошлюбляться, і в злагоді проживуть свій вік. Тому ігрищам біля вогню надавали особливого значення. В них, крім молоді, брали участь чоловіки та молодиці.

Свято Івана Купала

          ОЙ НА КУПАЛА

 Ой на Івана, ой та на Купала,
Котилася зоря з неба, та у в воду впала.
А дівчина за водою пустила віночок,
Заплуталась ясна зірка в зелен барвіночок.
А дівчина-чарівниця на долю гадала,
Як узріла ясну зірку, так і заспівала.

                                                                                    

                          

ХОДИЛИ  ДІВЧАТА

Біля річки ходили дівчата — карі оченята, Личка, мов яблука, брови чорненькі — Дівчата ой які гарненькі.

Вони в зеленім лузі квіточки збирали,

Квіточки збирали, на хвилю, на воду кидали.

А віночки із ружі червоної, 

Ромашки, зілля зелененького,

Волошки синьоокої, червоного маку.

КУПАЛЬСКИЙ ВІНОЧОК

Пливи, пливи, мій віночку,
 та Дністром-рікою,
Нехай мені ясна зірка знайде добру долю.
Пливи, пливи, мій віночку, де сонечко грає,
Нехай моя ясна зірка милому засяє.
Ой та на Івана, ой та на Купала
Там дівчина квіти збирала, в пучечки клала,
До річки несла, в воду пускала.
Ой зійди, сонце, світи, та не грій,
Щоб мій віночок та не згорів,
Щоб мій віночок живий зостався
Та милому в руки щоб дістався.

   КУПАЛЬСЬКА ВОДА

Накрапала на Купала

З неба янгольська роса.

Що упало — не пропало,

І вербичка підросла.

Ми вербичку біля річки, 

Наче гостю, обняли. 

І веселку-семистрічку 

Їй у коси заплели. 

Опускався з неба бусол, 

Бігли дітоньки сюди.  

Помолодшала бабуся 

Від купальської води.

                   П.Перебийніс