пʼятниця, 4 липня 2014 р.

Українські звичаї і традиції. Свято Івана Купала

День Купала, який припадає на 7 липня, збігається з літнім сонцеворотом. У давніх слов'ян Дажбог — бог Сонця — був найшанованішим серед інших міфологічних святих. Наші пращури вважали, що саме він дарував життя на Землі. Відтак Сонце було прообразом свого покровителя, а тому його річний цикл збігався з певними ритуальними дійствами. Одне з них — Купало. Основним стрижнем, довкола якого відбуваються дійства, є купальський вогонь, котрий мав горіти цілу ніч. Для цього парубки заздалегідь заготовляли хмиз. Зладнавши з соломи, рогози або дубців козубок, тягли його селом, і кожен господар мав подарувати «на розпал» будь-яку вийшлу з ужитку річ чи кілька ломаччин. Зібране в такий спосіб відвозили на леваду, де була річка чи ставок, і складали в купки. Тут, власне, й відбувалося дійство.
Окрім купальського вогню, зі святом пов'язані два найголовніших персонажі — власне Купало і Марена. Досі нема чіткої думки щодо їх походження. Марена й Купало — основні дійові особи обряду. Напередодні, себто 6 липня, дівчата, зібравшись у лісі чи на луці, робили угайки опудало — Марену. Ляльку в зріст людини плели із соломи й вбирали наче живу: одягали вишиту жіночу сорочку, підв'язували плахту й фартуха, шию прикрашали намистом; на ноги взували сап'янці, а подекуди й каптур.
На Полтавщині Марену називали Марою (подекуди —Мариною). Біля Мари клали великий жмут жалкої кропиви й босоніж перестрибували через неї. Наприкінці дійства Мару несли до річки й топили, а віночки перед цим вішали на деревах, а дехто брав додому, щоб прилаштувати в хаті чи стайні як оберіг від нечистої сили. Як правило, хлопці намагалися знищити опудало приступом. Вони зненацька накидалися на дівочий гурт, одбирали ляльку, розривали її на шмаття чи топили у воді. Дівчата в цей час співали жалібливі пісні.



Хлопці в свою чергу готували інше опудало — Купала. Воно також нагадувало високу — в зріст людини — ляльку із соломи. Для цього робили тичку з перекладиною і обкручували її кулем. Поверх надівали штани, сорочку, бриля, до рук приправляли батога чи кия, голову прикрашали вусами та бородою. Нерідко, щоб опудалові надати виразніших форм, голову спеціально виліплювали з білої глини і засушували на сонці. Замість очей вправляли вуглини, а щоки розфарбовували яскраво-червоними барвниками.
Вчинивши «самосуд» над Мареною, гуртом йшли до Купала, який мав стояти неподалік на пагорбові й «спостерігати за діями». Біля нього лежав хмиз. Розпалити багатія годилося найміцнішому парубкові, котрого поважали в селі.


Це була кульмінаційна дія. Доки розгорався вогонь, хлопці й дівчата, взявшись за руки, ходили за сонцем навколо Купала. Після хороводу починалися ігри. Упіймавши котрусь з юнок, хлопці обливали її водою. Не відставали від них і дівчата, бо «негоже на Купала сухому бути».


Вважалося за честь кожному «очиститись вогнем» — тричі перестрибнути через нього. Якщо хлопець стрибнув найвище, то це віщувало гарний врожай у родині, найспритніше — здоров'я прибуде, а вскочить у вогонь — протягом року трапиться нещастя, зачепить ногою дрова — накличе в оселю нелад. Коли вдало перестрибнуть багаття юнак з дівчиною, то неодмінно пошлюбляться, і в злагоді проживуть свій вік. Тому ігрищам біля вогню надавали особливого значення. В них, крім молоді, брали участь чоловіки та молодиці.