четвер, 26 січня 2017 р.

Бій під Крутами 29 січня 1918 року. Українські спартанці



25 січня 2017 року в Центральній дитячій бібліотеці відбулись героїко -патріотичні читання " Ви стали прикладом усім, про вас нікому не забути", присвячені пам'яті героїв Крут. 

 Ще юнаки, ще майже діти.
 А навкруги і смерть, і кров.
 На порох стерти, перебити!
 Іде на Київ Муравйов.

 Полків його не зупинити,
 Та рано тішитесь, кати:
 Коли стають до зрої діти,
 Народ цей - не перемогти!

              
      На  захід  була запрошена кандидат історичних наук,   старший викладач коледжу економікиправа та інформаційних технологій Тернопільського національного економічного університету  – Парнета Оксана. Читачі мали можливість переглянути  документальний фільм "Українські спартанці", ознайомитись з літературою по даній темі  та прийняти участь у літературно - патріотичних читаннях. 

     


Пропопуємо вашій увазі повернутись в історію України початку XX століття  і ознайомитись з коротеньким нарисом про військові, політичні події , які відбувалися у світі загалом і на теренах України зокрема того періоду.
 Починаючи з серпня 1914 р. велась війна за переділ світу, що в історію увійшла під назвою І Світової.  У ній брали участь 2 угрупування держав:
 - Антанта (Росія, Велика Британія, Франція)
- та Троїстий союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія).
Вона стала періодом тяжких випробувань і втрат для України. У стратегічних планах противників центральне місце відводилось загарбанню українських земель, які на час перебували під владою Росії, Австро-Угорщини тощо. З першого до останнього дня війни в українських землях, зокрема західних, відбувались безперервні воєнні дії. Проте, навіть в цих умовах українці не втрачали надію на здобуття незалежності своєї держави.
Під економічним, військовим, політичним тягарем війни загострилися суперечності (народ втомився від війни) і матеріальне становище населення.
В Російській імперії дедалі частіше відбувались страйки робітників. Внаслідок лютневих революційних подій 27 лютого було повалено самодержавство в Росії. 2 березня було утворено Тимчасовий уряд в Росії. А 3-4 березня в Україні було утворено Українську Центральну Раду, головою якої було обрано М. Грушевського.  В цих умовах Центральна Рада проголосила: 
- 10 червня 1917 р. І Універсал яким проголошувалася автономія України.
-  ІІ Універсал  3 липня передбачав формування армії.  Проте Росія
не мала наміру втрачати Україну, надавати їй автономію. Це призвело до загострення Українсько - російських відносин. Тимчасовий уряд не визнавав Центральну Раду і прагнення українського народу до незалежності.
7 листопада 1917 р., Центральна Рада, виконуючи волю українського народу, проголосила ІІІ Універсалом Українську Народну Республіку, окреслила кордони УНР, та  взяла курс на побудову держави. Такі дії української політичної еліти суперечили політиці Росії, і призвели до суттєвого загострення відносин.
5 грудня 1917 року більшовицький російський уряд Леніна-Троцького оголосив війну УНР.
 12 грудня 1917 року Всеукраїнський з'їзд Рад у Харкові проголосив Україну радянською республікою. Наприкінці грудня 1917 року радянську владу було встановлено у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях. В цих умовах українська політична еліта, щоб прискорити укладення мирного договору з Четвертним союзом, 9 січня 1918 р. ІV Універсалом оголосила Україну самостійною державою. Ці дії українців зумовили військовий наступ на терени нашої держави. Командування операцією захоплення Києва здійснював Михайло Муравйов, загін якого нараховував до 6 тис. чоловік, мав кулемети і артилерію.
Тим часом із майже 300 тисяч війська, яке було прихильним до Центральної Ради ще влітку 1917 до січня 1918 кількість військ вірних УНР зменшилася до близько 15 тисяч людей в усій країні через:
-  здеморалізований стан українських військ,
 їхню стомленість війною 
- агітацією і пропагандою революційних агітаторів у складі більшовицьких військ, які схиляли на свій бік цілі загони армії УНР. Іншою загрозою для УНР, була велика кількість більшовицьких прихильників у країні, навіть у Києві. Вирішальним для долі бою під Крутами і реально загрозливим для уряду УНР було і більшовицьке повстання на заводі Арсенал, яке успішно придушено.
За таких умов єдиною надією і опорою Центральної Ради залишилась патріотично налаштована студентська молодь Києва, яку і було залучено на захист столиці України.
На кордоні між УНР та РСФРР знаходився важливий залізничний вузол – ст. Бахмач. на його захист став загін юнкерів 1-ї Київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького (4 сотні по 150 юнкерів, 20 старшин) під командуванням сотника Аверкія Гончаренка. На озброєнні вони мали 18 кулеметів.
27 січня 1918 р. до них надійшло підкріплення з Києва – 1-а сотня (115–130 осіб) новоутвореного студентського куреня Січових Стрільців.
Українське військо зайняло оборону біля ст. Крути, отримавши тактичне завдання не пропустити ворога на Київ, або ж затримати його.
Хід бою
Не наважуючись зустріти ворога у Бахмачі, де перебувало до 2 тис. по-більшовицькому налаштованих робітників, Аверкій Гончаренко наказав відступити до залізничної станції Крути і зайняти оборону.  Позиції були непогано підготовлені для бою.
На правому фланзі вони мали штучну перешкоду — насип залізничної колії, на лівому — студентська сотня у складі вже наявного там загону почала рити окопи і споруджувати земляні укріплення.
Командувач загону в Бахмачі Аверкій Гончаренко мав у своєму розпорядженні 4 сотні бійців, переважно студентів та юнкерів.
Наступ розпочався 29 січня 1918 року близько 9 год. Бій тривав більше ніж 5 годин, українці відбили кілька атак, під час яких зазнали значних втрат. Приблизно у цей час на допомогу Ремньову почали надходити інші загони Муравйова, а з боку Чернігівської колії підійшов ворожий бронепоїзд і почав обстріл оборонців із тилу.
Тим часом у студентів закінчувалися набої і скінчилися снаряди для гармати. Загони більшовиків почали обходити позиції захисників з лівого флангу — настала небезпека оточення і юнкери зі студентами почали відхід у напрямку Києва. Більшості вдалося відступити на потязі, який на них чекав.
Командир студентської сотні сотник Омельченко вирішив спочатку багнетною атакою відбити ворога, а вже потім відступати. Атака виявилася невдалою, адже юнакам протистояли професійні вояки. Сотня зазнала втрат, загинув і сам Омельченко.
Забравши вбитих і поранених, українське військо відходило до ешелону. Більшовики, або не хотіли, або, швидше за все, не могли наздогнати основні сили і продовжувати наступ на Київ бо того ж дня — залізницю заздалегідь розібрали ще в Крутах.
Коли близько 17 години зібралися усі українські підрозділи, з'ясувалося, що не вистачає однієї чоти студентів, що стояла найближче до станції: у сум'ятті бою в полон потрапив розвідувальний звід (близько 30 осіб). Відступаючи у сутінках, студенти втратили орієнтир та вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями. Червоний командир Єгор Попов, розлючений значними втратами з більшовицького боку (близько 300 осіб), наказав ліквідувати полонених. 
Існує декілька версій, чому сталися трагічні події під Крутами. У загибелі студентів звинувачували керівництво українських збройних сил, яке кинуло їх напризволяще перед загрозою сильного і небезпечного ворога. Останні розвідки доводять, що командування армії УНР розуміло стратегічну важливість оборони бахмацького напряму. Туди передбачалося відправити частину Гайдамацього кошу Слобідської України на чолі з Симоном Петлюрою, але ці плани зазнали краху через січневі події у Києві.
Таким чином, 29 січня 1918 року біля станції Крути на Чернігівщині, між Ніжином і Бахмачем, за 120 км від Києва, відбувся бій, який як мало яка подія, досі зазнає чимало спекуляцій.
Міф перший. “Кількість захисників Крут 300 неозброєних студентів”
Учасників бою з української сторони було близько 600 осіб.  (Цей факт є доведеним на основі військових звітів. Точніше: “1-а імені гетьмана Богдана Хмельницького Юнацька Військова школа”, яка складалася з 4-х сотень (по 150 юнаків), 18 кулеметів та 20 старшин, тобто загалом один курінь (батальйон). Це й була основна частина оборонців Крут. Крім юнаків, які вже перебували на станції Крути о 4 годині ранку 27 січня 1918 року до них приєдналася Студентська сотня помічного куреня Січових Стрільців в числі 115-130 людей. Правда сам курінь ще не був сформований. Це була його перша сотня, що складалася з київських студентів, а 4-та чота (бл. 30 осіб) сотні складалася із школярів, навіть підлітків 14-16 років)
Студенти пройшли 7-денний вишкіл і вміли стріляти, а юнаки школи, або “юнкери” вже мали достатній військовий досвід у боях з більшовиками. А. Гончаренко та деякі інші пройшли фронти Першої світової війни.
Загальне керівництво боєм здійснював сотник Аверкій Гончаренко, який пройшов Першу світову війну і мав військовий досвід.
3-м міф
Ворог, який переважав українців майже у десять разів, очолений відомим Муравйовим, ішов як на парад, але наштовхнувся на сильний опір юнаків.
Бій тривав цілий день в снігу за 20-градусного морозу. Завданням 600 українців було протриматися день. Увечері під загрозою оточення більшовиками вирішено відступити, що і було зроблено.
Після бою під час перегляду в студентській сотні не виявилося цілої чоти чисельністю 35 людей. Виявилося, що вони відступаючи, очевидно для скорочення дороги, пішли на світло станції Крути і натрапили на більшовиків, що якраз надійшли. 28-ро студентів було закатовано, 7 поранених доставили до Харкова, звідки їм вдалося втекти.
Серед них наприклад Ігор Лоський, син міністра. Іншому – сину міністра, студенту Володимиру Шульгину не поталанило. Саме цих 28 загиблих і було поховано на Аскольдовій могилі в березні 1918 року, вже після визволення Києва від більшовиків.
Міф №4 – “поразка”.
Постає питання: якщо вояки виконали наказ, і навіть перевиконали його, затримавши ворога замість одного дня на кілька днів, то чого тоді поразка? До того ж втрати більшовиків були більшими.
Отже, втрати української сягали: близько 250 юнаків, одна чета студентів (28 осіб) і 10 старшин, тобто близько 300 осіб із 600 учасників бою – половина.
Втрати більшовиків були значно більшими, що очевидно й викликало лють Муравйова при розправі з полоненими.
 Інша половина, ті хто не загинули, взяли участь у придушенні більшовицького повстання на заводі “Арсенал” у Києві і в наступних визвольних змаганнях. Ворога було затримано, виграно дорогоцінний час на переговорах у Бресті, придушено більшовицьке повстання в Києві, вчасно евакуйовано державні установи перед наступом більшовиків.
Це дозволяє нам характеризувати бій під Крутами як перемогу українців.



Вшанування пам'яті
Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну. Уже в березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради від 19 березня 1918 року було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві. Після цього про подвиг молоді під Крутами було забуто на більш ніж 70 років.
В Україні відзначення бою під Крутами розпочалися лише напередодні проголошення її незалежності. 29 січня 1991 року в Крутах було встановлено березовий хрест та відбувся перший невеличкий громадський мітинг.
На державному рівні вшановувати пам'ять героїв Крут почали в Україні лише 2004-го. За рік перед цим, у січні 2003-го Леонід Кучма підписав розпорядження «Про вшанування пам'яті героїв Крут». У багатьох містах України почали встановлювати пам'ятні знаки, в школах проводити вечори, присвячені цим подіям.
Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії. 2006 року на місці бою встановлено пам'ятник. З нагоди 80-ї річниці бою Монетний двір випустив в обіг пам'ятну монету номіналом 2 гривні.