Цього дня 27 серпня, народився Іван Франко (1856-1916) - український письменник, вчений - енциклопедист, мислитель, громадський діяч. Сучасники називали Франка велетом думки і титаном праці, українським Мойсеєм. Він залишив по собі колосальну художню і наукову спадщину, яка становить близько 50 тисяч творів. 50-томне академічне видання творів, здійснене у 1976-1986 роках, є далеко не повним його доробком і «тягне» на стотомник. За сорок років творчої діяльності Іван Франко видав одинадцять поетичних збірок, понад сто оповідань, дев’ять повістей, понад десять драматичних творів. Плідною була і публіцистична діяльність Івана Франка – понад дві тисячі публікацій.
Він є автором численних перекладів творів світової літератури:-французької, німецької, англійської, російської, польської, чеської, сербської, хорватської, старогрецької, латинської, арабської, давньоєврейської, індійської та інших мов. Іноді навіть жалкував, що не став орієнталістом.
В молодості Іван Франко, як і багато інших тогочасних інтелектуалів, зазнав впливу соціалістичних ідей, з захопленням читав Маркса, Енгельса, але наприкінці життя розчарувався в соціалізмі, назвавши соціалістичну державу тюрмою, «а всевладність комуністичної держави… означала би тріумф нової бюрократії над суспільністю, над усім її матеріальним і духовним щастям». На початку він також оспівував «братерство велике, всесвітнє», лише згодом усвідомивши підневільне становище України, розірваної між царською Росією й Австро-Угорщиною, що дасть йому підстави написати запальне: «Не пора, не пора, не пора Москалеві й ляхові служить». Саме тому за радянських часів творча спадщина Івана Франка немилосердно фальсифікувалася. Українці не могли прочитати франкових поезій про національне відродження, про Січ та січових стрільців, про російський та польський колоніалізм на українській землі. «Або візьмімо всі свої сили докупи і силкуймося встояти в конкуренції цивілізаційної праці, або зложімо заздалегідь зброю і скажімо собі, що ми сміття і січка, добра на пашу для інших, але не здібна зеленіти й нове зерно родити» - писав Франко.
Він є автором численних перекладів творів світової літератури:-французької, німецької, англійської, російської, польської, чеської, сербської, хорватської, старогрецької, латинської, арабської, давньоєврейської, індійської та інших мов. Іноді навіть жалкував, що не став орієнталістом.
В молодості Іван Франко, як і багато інших тогочасних інтелектуалів, зазнав впливу соціалістичних ідей, з захопленням читав Маркса, Енгельса, але наприкінці життя розчарувався в соціалізмі, назвавши соціалістичну державу тюрмою, «а всевладність комуністичної держави… означала би тріумф нової бюрократії над суспільністю, над усім її матеріальним і духовним щастям». На початку він також оспівував «братерство велике, всесвітнє», лише згодом усвідомивши підневільне становище України, розірваної між царською Росією й Австро-Угорщиною, що дасть йому підстави написати запальне: «Не пора, не пора, не пора Москалеві й ляхові служить». Саме тому за радянських часів творча спадщина Івана Франка немилосердно фальсифікувалася. Українці не могли прочитати франкових поезій про національне відродження, про Січ та січових стрільців, про російський та польський колоніалізм на українській землі. «Або візьмімо всі свої сили докупи і силкуймося встояти в конкуренції цивілізаційної праці, або зложімо заздалегідь зброю і скажімо собі, що ми сміття і січка, добра на пашу для інших, але не здібна зеленіти й нове зерно родити» - писав Франко.
Він дуже полюбляв сорочки, тому йому їх дарували з усієї України. Франко мав цілу колекцію вишиванок, йому їх дарували приятелі, приятельки та й просто знайомі. До речі, не лише з Західної України. Іван Франко відрізнявся серед пишних комірців і краваток, вишиванимисорочками, яких у нього завжди було вдосталь.
Між цими сорочками були й подаровані Оленою Пчілкою, Уляною Кравченко, Христини Алчевської та від багатьох інших. Іван Франко перший почав носити сорочки із європейськими костюмами. Він мав власну колекцію сорочок. Франко вдягав сорочку і в будні, і на свята. Його вважають зачинателем нової моди, адже поєднав вишиванку з класичним європейським костюмом. Попри велику кількість вишиванок в його колекції, поета поховали в чужій сорочці.
Тарас та Андрій – сини Івана Франка також носили вишиванки. Сам Франко знав 14 мов. Усього за життя він зробив 200 перекладів різних творів. До сьогодні Іван Франко є єдиним українським поетом, який був номінований на здобуття Нобелівської премії з літератури. Літературний доробок Івана Франка містить у собі 6 тисяч творів: 100 томів, 10 поетичних збірок, 1 збірка поем, 10 творів великої пози, 100 творів малої прози та 3 тисячі наукових та публіцистичних текстів різних сфер життя. Франко писав, що в його житті "тричі являлася любов". І це справді так. Жінок у Франка було багато, однак справжні почуття були лише до трьох. Псевдонімів у Франка було близько сотні різних, а серед них: Джеджалик, Мирон, Мирон Сторож, Мирон Ковалишин, Руслан, Іван Живий, Невідомий, Не-Давид, Не-Теофраст, Nonseverus, Vivus, Марко В-а, Один з молодіжи, Один з русинів міста Львова. Такі скорочення: І. Ф., Ів. Фр., I. F., Iw. Fr., Ккк. Центральна дитяча бібліотека підготувала відеопрезентацію "Іван Франко: - віхи славетного життя", яка висвітлює життєві моменти поета.
Немає коментарів:
Дописати коментар