Ще кілька років тому про війну ми дізнавалися лише з книжок і фільмів. Це
було доволі абстрактне явище, яке жахало, але тільки теоретично.
Учасників-ветеранів щороку ставало дедалі менше, як і дітей війни. Тобто ті,
хто безпосередньо бачив і відчув на собі всі труднощі і поневіряння. До нас
долинало лише ехо... Слабкий відголосок, який втрачав емоційне забарвлення, а
разом з тим і сенс, а все більше набував рис звичайного факту - стільки-то
загинуло така-то зброя використовувалася, ось такі зміни відбулися... Здавалося
б Друга світова - найгірше, що могло трапитися з людством, неодноразово лунали
гасла "Ніколи знову!"... Але історія жорстоко карає за невивчені
уроки. Особливо, коли під боком такий сусід.Війна стала іншим явищем, коли ми відчули її на собі. Коли діти почали
втрачати батьків, дружини - чоловіків, коли
батьки ховали ще таких молодих і юних дітей. Коли жодні новини не обходяться
без повідомлень про загиблих чи поранених. Коли вбивають ось зовсім поруч.
Руйнують мій і твій дім...
Доволі суперечливе питання: чи говорити з дітьми про війну - з якого віку,
які слова підібрати, як правильно пояснити? Але коли, дитина безпосередньо
залучена у події - вибору не залишається. І тоді дуже швидко, майже миттєво
доводиться дорослішати.
Написати про війну дітям, не скочуючись до
банальності або поверхового героїзму, надзвичайно непросто. Центральна дитяча бібліотека зібрала та підготувала –
декілька вдалих зразків, серед яких як всесвітньо відомі бестселери, так і
українські проекти.
Саме цим надихнулася
Галина Кирпа у 2014. Перші смерті тоді були на Майдані, звісно що серед
присутніх і діти. Її книжка "Мій тато
став зіркою" довго писалася. Тема - складна і делікатна.
Таке холодне і незламне Ніколи - як лейтмотив через усю історію. Тато ніколи не
повернеться додому. Тато ніколи не буде бавитися зі мною. Тато ніколи мене не
обійме. Тато ніколи мене не захистить. Невідворотність і жорстокість цього
"ніколи" доводиться пояснювати маленькій дівчинці.
Художня література для
дітей на історичну тему – це не тільки захопливі історії, а і важливий
інструмент формування свідомості. Побудова в системі цінностей правильних і
правдивих орієнтирів. Такими є «Джури»
Володимира Рутківського. Чотири цікавезні історії. Чотири можливості
насолодитися пригодами українських супергероїв. Книги про АТО – спосіб рефлексії пережитого. Особливо, якщо автор –
військовий/військова. Найцінніше, що є в людини це її досвід. І книга це
найкращий канал передачі такого досвіду.
Не пошкодував деталей
Валерій Ананьєв у книзі «Сліди на
дорозі». Щиро і без прикрас він описує свій шлях, внутрішні зміни,
його думки і мрії. Особливість цієї книжки в тому, що на полях ви зустрінете
QR-коди з посиланнями на фото чи відео подій, про які йде мова. Можливість
максимально наочно відчути те, про що пише автор. Художні книги про другу світову війну зараз набувають актуальності
висвітлюючи нові питання, на які раніше не звертали уваги.
«Клуб любителів книжок та пирогів з
картопляного лушпиння» Мері Енн Шеффер і Енні Берровз. У жанрі епістолярного
роману розповіли про те, як під час війни не тільки можна, а й потрібно радіти,
тішитися і навіть закохуватися. Надзвичайно тепла і надихаюча історія про
війну.
Книги українських письменників про війну теж
можуть бути цікавими і популярними. Роман Гаськи Шиян «За
спиною» окрім визнання читачів отримав Літературну премію
Європейського Союзу (European Union Prize for Literature). Це перша українська
лауреатка в історії цієї нагороди.
Тірца Атар. «Від війни плачуть»
Тірца Атар, ізраїльська поетеса, акторка
й співачка, народилася під час Другої світової війни, а у своїй книжці для
дітей «Від війни плачуть» описала ще одну війну, пізнішу, яку переживала її
країна. Міні-повість у віршах вперше вийшла друком 1975 року. 2015-го року
книжку переклала українська поетеса й прозаїк Анна Хромова.
Оповідь у книжці веде 7-річна дівчинка,
тато якої на війні. Ситуація до болю нагадує обставини в багатьох сучасних
українських родинах. Життя ніби триває: є школа, робота, друзі, ігри, телевізор
і мирне небо над головою. Але зовсім поруч, за якусь, зрештою, невелику
кількість кілометрів, тривають обстріли й вибухають міни.
Гнітючу атмосферу
постійного очікування, напруги й тривоги майстерно передано ілюстраторкою
Катериною Садовщук.
Книжка Тірци Атар – зразок тонкої,
ліричної, інтимної мови та альтернативного, принципово негероїчного словника в
розмові про війну.
«Листи на війну»
Під час війни на Сході України діти написали й продовжують писати величезну
кількість послань бійцям. У них вони висловлюють свої побажання, страхи й
надії, своє бачення майбутнього.
Ці послання – унікальні
артефакти, дуже промовистий, сповнений глибинних значень культурний зріз, що
потребує збереження та вивчення.
Спробу фіксації листів на війну
здійснило видавництво «Братське» в межах проекту «Крок уперед: глобалізуємося
разом із українсько-англійськими книжками-картинками», ініційованого
письменницею та дослідницею дитячої літератури Оксаною Лущевською.
У документальному виданні зібрано
справжні листи з різних регіонів України. У текстах повністю збережено
стилістику та орфографію оригіналів. Поруч наведено англійський переклад. Тим
самим книжка не тільки може сприяти вивченню англійської, але й стає доступною
для читачів у всьому світі.
Марцін Щигельський.
«Ковчег часу»Рафалу дев’ять років, і він живе у
варшавському гетто. Понад усе на світі хлопчик любить читати, але дорога до
бібліотеки стає щораз небезпечнішою. Його батьків немає. Дідусь, видатний
скрипаль, переконує, що вони поїхали в Африку. Світ навколо дедалі більше
нагадує Рафалові його улюблену книжку – «Машину часу» Герберта Веллса: хижі
морлоки у формі німецьких солдатів, з рушницями, чатують на кожному кроці. Та
от настає день, коли з гетто доводиться тікати.
Малий Рафал, з погляду якого
описано події, через свій вік ще не в змозі осмислити всього масштабу
катастрофи. Але щемка наївність його світовідчуття підкреслює цілі пласти
смислів, відкриваючи тему страшного історичного катаклізму для юного читача та
реактуалізуючи для дорослого.
Сучасний польський письменник М. Щигельський
збирав матеріал про варшавське гетто понад шість років. Чимало обставин
Рафалової втечі взято з документальних свідчень, щоденників жертв Голокосту,
спогадів людей, які допомагали рятувати єврейських дітей від загибелі. Та й у
самого головного героя теж був прототип.
Історична повість з невеликим
фантастичним «вкрапленням» уміло адаптує тему Голокосту для молодших читачів,
не нагнітаючи атмосфери, а залишаючи достатньо місця для дружби, вірності,
доброти, надії й віри в майбутнє.
Маркус Зузак. «Крадійка
книжок»
Дівчинка
Лізель вимушено оселяється в прийомних батьків у простій німецькій родині. На
вулиці 1939 рік, і справи стають зовсім моторошними. Ті, хто не виказує захвату
політикою Гітлера, наражаються на небезпеку.
Але життя триває: потрібно ходити до
школи, допомагати вдома і заробляти на їжу. У Лізель з’являються друзі, а
прийомні батьки, попри позірну грубість, завойовують її серце своєю добротою.
Та війна не спить. Невдовзі родині Лізель на їхній Хімель-Штрассе (тобто
Небесній вулиці) доведеться переховувати втікача, а потім і самим балансувати
на межі життя і смерті.
Книжка привертає увагу з перших же
сторінок незвичністю оповіді – адже цим іронічним, глибоким і віртуозним
наратором є сам Смерть.
Визнаний бестселер, пізніше не дуже
вдало екранізований у солодкавій голлівудській манері, заслуговує на увагу юних
і дорослих читачів. Захопливий, динамічний, майстерно зроблений та сповнений
харизматичних персонажів, цей текст розповідає про війну свою інтимну, глибоку
й болісну правду.
Ентоні Дорр. «Все те незриме світло»
Дві сюжетні лінії роману знайомлять нас
із двома протагоністами – хлопчиком Вернером, якому доведеться стати солдатом
Третього Рейху, та незрячою французькою дівчинкою Марі-Лорою, яка втікає з
окупованого Парижа до Нормандії, везучи із собою велику таємницю. Описуючи
паралельно їхні долі, автор створює живих і пронизливих персонажів, які не
лишають байдужими нікого.
«Все те незриме світло» зрежисовано з
безпосередністю притчі, змонтовано з тривожних, болісних, щемливих сцен,
підсилено постійною напругою та насичено промовистими символами. Ефектний і
попри все життєствердний текст не тільки показує бридке нутро війни, а й дає надію,
силою любові створює вихід з безвиході.
Роман Дорра, за який автор отримав
Пулітцерівську премію, написано для дорослих читачів. Проте він легко ввійде в
коло читання старших підлітків завдяки універсальності проблематики,
переконливим підлітковим голосам та динамічності оповіді.
.jpg)
.jpg)
