Як вирости добрим

Уроки доброти

Можна не дотримуватися жодних виховних методів, не читати книжки з педагогіки, але якщо в сім'ї кажуть людині, яка чхнула: «Будь здоровий», то й діти, дивлячись на дорослих, бажатимуть здоров'я.

Це відбуватиметься за інерцією. І якщо в сім'ї  ділять ласощі на всю сім’ю, то з часом уміння ділитися входить у дітей у звичку, відмінну від тієї, коли дитина егоїстично впевнена, що все найкраще батьки віддадуть їй. І якщо батьки із задоволенням хвалять дітей за гарні вчинки: намалював картин­ку в подарунок бабусі, пригостив друга шоколадкою, поділився іграшкою у пісочниці, - то й діти якось опанують мис­тецтво похвали і зможуть хвалити інших, щиро радіти успіхам іншої людини.

Уроки співчуття

Уміння співчувати приходить з віком: однорічна дитина може розсміятися, по­бачивши на ваших очах сльози, у три роки вона занепокоїться і запитально вдивлятиметься вам в очі, в чотири - принесе носовичок і обійме. Але й така чуйність виникає неспроста, а лише коли дитину привчають до того, щоби вона ро­зуміла почуття інших.

Діти не дізнаються про те, що батьки також стомлюються, су­мують, якщо мама й тато завжди будуть у бойовій готовності виконати будь-яке їхнє прохання. Потрібно озвучувати свої почуття: просити пограти тихіше, якщо ви стомилися або болить голова, пояснюва­ти, що ви зайняті і не можете зараз погра­ти в машинки.

Діти повинні вміти розрізняти і зовнішні вияви емоцій. У книжкових ілюстраціях або під час мультфільмів вони з вашою допомогою можуть помітити, як змінюються обличчя персонажів залежно від настрою. Своїми реакціями батьки підказують, як потрібно поводитися, якщо

дитині боляче: погладити, подмухати на забите місце, обійняти, втішити словом. А пізніше у своїх  іграх діти копіюють поведін­ку дорослих: гойдають запла­кану ляльку, заспокоюють її, гладять по голові.

Допомагаючи бабусям і ді­дусям, ви даєте зрозуміти, що літні люди потребують нашої уваги і допомоги. Але важ­ливо, щоби діти знали, що не тільки рідні заслуговують на чуйне ставлення, а й усі люди. Підтримуйте добрі стосунки з сусідами. Можливо, на вашо­му сходовому майданчику живуть літні люди, і немає нічого дивного у тому, щоби наступного разу, коли ви по­їдете в супермаркет, зайти і спитати, чи потрібні їм якісь продукти, особливо важкі: ваговий цукор, крупи, овочі.

Світ не ідеальний, у ньому відбуваються не тільки при­ємні події. Якщо діти стали свідками домашньої сварки, потрібно пояснити, чому ви підвищили голос - були роз­лючені або стомилися. Якщо дитина почула суху грубість на вулиці, поясніть їй, що у тієї людини, мабуть, був поганий день, він встав не з тієї ноги, тому й накричав на когось; це не нормально, але таке трапляється.

Говорити, говорити

Діти вбирають усе, що їм розповідають, і поступово накопичують знання. Тому - говоріть з дітьми про все на світі. Обго­ворюйте натхненні історії про людей, які роблять добрі справи. Розповідайте про професії лікарів, пожежників, рятуваль­ників, які завжди приходять на допомогу, про те, як без них було б складно. Побільше читайте, дивіться разом до­брі фільми, обговорюйте сюжети, щоби знати, як оцінює дитина різноманітні жит­тєві ситуації. Обирайте твори, де присутні яскраві образи добрих героїв. Грайте разом у рольові ігри, в яких добро перемагає зло.

Розкажіть дітям, що у світі є багато людей з обмеженими можливостями, нездатних ходити, чути, бачити. Знаючи з раннього дитинства про те, що всі люди різні, але кожна при цьому унікальна, можливо, саме ваші діти якось виявлять у собі здатність не підтримати компанію, яка висміює однокласника, який затинається.

Допомога не «тому що», а просто так

Доброта - це не тільки діло, а й слово. Хваліть дітей, зазначайте усе добре, що вони роблять для інших людей. Вірте в них, підтримуйте добрі починання: «У тебе все вийде».

Навіть зовсім маленькій дитині потрібно дякувати за допомогу – подала вам чашку, витерла пил, насипала корм рибкам. Але не перестарайтеся, будьте щирі, але не перебільшено захоплені, адже допомогу надають не для похвали, а просто так. Спочатку стимул для малюків - копіювати дії мами й тата, потім – отримати батьківське схвалення, а пізніше - відчувати внутрішнє задоволення і радість за того, кому допоміг.  Просто тому що від добрих справ добре усім.

"Так одного разу після дитячого садка ми гуляли з сином на майданчику і помітили у снігу іграшкове порося. Марик одразу впізнав у ньому улюблену іграшку свого одногрупника, та і я памятала, що Артем не розлучався з поросят­ком ні на хвилину, а тут, мабуть, поспіхом загубив. Ми з сином повернулися в дитя­чий садок, і Марик зголосився: «Давай я сам віддам іграшку!» Він відчинив двері у групу і з протягненим у руці поросятком і прещасливою усмішкою пішов до свого дитсадкового друга.

І той, звісно ж, побачив, схопив і при­тиснув іграшку до себе щосили. «Дякую!» - крикнув Артем, коли Марик попряму­вав назад до дверей. «Будь ласка», - відповів Марик, і, дивлячись на хлопчачі обличчя, так і не було зрозуміло, хто з них щасливіший."

Батьки  можуть показати дітям модель доброго ставлення до інших

- поступатися місцем старшим у громадсько­му транспорті;

- допомогти сусідці винести з під'їзду візок, а дитину попросити притримати двері;

- разом випекти печиво і пригостити дітей у дитячому садочку;

- без приводу дарувати квіти виховательці, вчителю, людям, до яких ідете в гості;

- випекти пиріг і поїхати навідатися до бабусі з дідусем;

- обрати і разом запакувати подарунки або ласощі для гостей, які приходять до дітей на день народження;

- брати участь у громадських акціях, які про­ходять у місті (висаджування дерев, суботники, благодійні концерти);

-   віддати частину своїх книжок до бібліотеки, лікарні, будинку для літніх людей;

- робити благодійні пожертви;

- годувати пташок, майструвати шпаківні й годівнички;

- не ламати дерева, не рвати квіти, не сміти­ти, прибирати після себе майданчик для пікніків;

-   говорити одне одному «дякую», бажати доброго ранку і на добраніч.