вівторок, 15 липня 2014 р.

Їй 12 і вона не знає ким хоче стати…

Є у мене знайомий, який любить розповідати, як йому - талановитому художникові - батьки загубили кар'єру. У них не знайшлося грошей, аби відправити його навчатися в Мілан. Він часто розповідає про свою участь у міжнародній виставці дитячого малюнка, про премію, про запрошення з міланської школи  живопису. Але при цьому за останні 20 років не написав жодної картини... Ще є знайома, яка звинувачує батьків у тому, що в дитинстві її не віддали до мовної  школи, а без знання мови її тепер не беруть на престижну посаду. Хоча, що заважає їй у 35 років вивчити англійську? Було б бажання…

А тато продовжує скаржитися на дочку: - Вона навіть нічим серйозно не займається! Вона кинула фігурне  катання і пішла на танці! Потім кинула танці і пішла у художню школу. Я зміг би з цим змиритися, але ж вона тепер і малювання закинула! Вона притягнула додому гітару і бренькає  на ній другий день!
Як же вона зрозуміє, що їй подобається, якщо не пробуватиме нове? 

Рідко хто одразу знаходить своє покликання. Навіть дорослі люди часом задумуються: «А чи тим я займаюся?» — і змінюють професію. 

У дочки зараз провідний вид діяльності - спілкування. Вона вчиться заводити знайомства, будувати стосунки, обирати друзів, виявляти симпатії, завойовувати авторитет, вирішувати конфлікти, обстоювати свою думку - це необхідні життєві навички. І не тільки для кар'єри. Адже їй ще сім'ю створювати...
Бувають у практиці психолога «нетерапевтичні» випадки... Неможливо зробити дочку такою, якою її хоче бачити тато... Можна тільки порадити татові перестати пресувати дочку, спрямувати енергію на досягнення своїх цілей, надихати дочку власним прикладом. Тому що насправді не так важливо, що ми говоримо дітям повчальним тоном. Важливо те, що ми самі робимо й у що віримо. А дівчинці у 12 років дуже важливо, щоби тато поважав її інтереси, знав її друзів, радів її успіхам, втішав при невдачах, підтримував у починаннях і любив. Любив просто так, а не за якісь цілі й заслуги.

Вести розмови про майбутню професію - це добре. Це розвиває світогляд. Знайомство з  різноманіттям професій є навіть у програмі дитячого садка. Дитина навіть може «визначитися», але потім 10 разів передумати - і це також нормально... «Потрібно було сказати татові, що я у 12 років дуже цілеспрямова - но збиралася стати ветеринаром...»

Життя не стає простішим. Жодних гарантій ніхто нікому ні в чому не дає. Дорослі люди це остаточно зрозуміли і з тривогою дивляться на своїх дітей: як ти виживатимеш, чи не звалишся на узбіччя життя? Чого хочуть батьки для дітей? Вони хочуть, аби діти виросли життєздатними. 




Частенько батьки самі обирають професію своїм дітям, і буває, що вони не дослухаються до думки дітей. Як вони міркують? Дитина поки не розуміє через малий вік, як важливо мати стабільний шматок хліба з маслом. Для цього найвірніше - здобути таку освіту, яка забезпечить роботою в офісі солідної контори, стабільний оклад. «Вирішено! Будеш адвокатом».

Добре, якщо дитина внутрішньо не відштовхує такий вибір, зроблений батьками. А якщо вона геть не схильна до такої роботи? В результаті дочка, яку насильно заштовхнули в професію, виростає млявим юристом, не здатним читати юридичні документи, без уміння вирішувати навіть найлегші фахові завдання.
Часто до мене на прийом приходять жінки-бухгалтери. Вони приходять тоді, коли вже стало їм геть нестерпно: одягатися як бухгалтер, розмовляти як бухгалтер, дивитися у монітор із цифрами і сидіти на місці вісім годин підряд. На запитання, хто обирав фах, відповідають: «Мама сказала, що це професія якраз для жінки, і гарантований заробіток дає».

Життя показує, що професію краще обирати не лише головою, а й усім своїм єством. Сучасна людина ходить на роботу не просто заради грошей. Вона хоче отримувати від роботи задоволення.

Обираючи професію, думати насамперед про зарплату, - це, можливо, й раціонально. Але не розумно. Навіть якщо цій справі віддано вже роки, гроші, надії батьків.
Дитина повинна мати досвід спротиву батькам, досвід суперечок з батьками. Дайте можливість синові або доньці перечити вам по суті. І добре, якщо батьки дають синам і дочкам таку можливість - мати свою думку, відмінну від їхньої, батьківської. 


Аби м'якше пережити період вибору фаху, слід починати спостерігати за дитиною від самого народження.
Спостерігайте за дитиною, за кожним її проявом - від самого народження. Якщо вона щось любить робити і постійно це робить, думає про це, отже, ці дії приносять їй задоволення. Ці дії можуть стати частиною майбутньої улюбленої справи. Наприклад, якщо ваш син чи донька полюблять «пхати носа в чужі справи», то слід подумати, наприклад, про професію журналіста, психолога, адвоката.
Схильності дитини виявляються у грі. З дуже раннього віку. Поважайте будь-яку повторну дію вашої дитини. Саме мовою цих дій говорить Покликання вашої дитини.
Будь-яка професія складена, як мозаїка, з різних умінь і дій. Але привабливою професія, наприклад лікаря може стати для дитини просто через якийсь симпатичний приклад або з іншої таємничої причини. Не все людина здатна усвідомлювати.


 Якщо що-небудь робити лінь, отже, людина в цьому не бачить смислу для самої себе. У неї на цікавий, здавалося б, предмет не піднімаються руки і заплющуються очі. Отже, ваша дитина талановита в іншому. А що, якщо дитина виявляє інтерес до професії, яка здається вам недостойною, нецікавою?
Батьки, дозвольте їй зробити свій вибір! Майте на увазі, що тягнути мішок із нелюбою справою - дуже важко. Навіть якщо цій справі віддано вже роки, гроші, надії батьків. Не варто сміятися з вибору вашої дитини. Щирий вибір дає сили до досягнення, а отже, принесе їй щастя.   Спостерігайте: за що хвалять дитину в школі, у дитячому садку, за що її сварять (те, за що її сварять, також може бути частиною дарування), що виходить легше за все, чим хочеться весь час займатися, про що вона любить говорити, про що часто запитує.